Частина перша. Франко та його часи
даннях. Публічний успіх Пасічинського та старшого студента Дрогобицької гімназії Дмитра Вінцковського, автора великої, але нудної поеми « Попадя », надихали Франка і зміцнювали його бажання стати поетом [ 49: 242 ].
Писання віршів та оповідань було тоді чимось більшим, аніж просто літературними заняттями. Література мала замінювати національнополітичні стремління, надто коли політичні практики ще не були вироблені, а національні орієнтації окреслювалися невиразно. Досить сказати, що всі Франкові вчителі, причетні до викладання мови та літератури, активно залучалися у громадсько-політичні справи. Вчитель польської історії та автор повістей Юліуш Турчинський був учасником повстання 1863 р., учитель церковнослов’ янської мови Михайло Андрухович став послом галицького сойму, а Іван Верхратський і Теофіль Грушкевич були діячами народовецького табору. Сьогоднішні літературні гуртки студентів-гімназистів завтра могли стати політичними партіями. Тому залучення молоді до літературної діяльности було боротьбою за молодечі душі. Коли Турчинський дізнався, що учні-русини сходяться до Верхратського, він завів у себе вдома читання для учнів-поляків. Франко брався писати також попольськи і по-німецьки, і то, за оцінкою Турчинського, по-польськи писав навіть краще за учнів-поляків 57. Першість Франко віддав усе-таки руській мові, хоча до кінця життя звертався і до німецької, і до польської.
Вибір національної орієнтації не був таким легким, як може здатися. В автономній Галичині він міг стати ключовою умовою успішної кар’ єри для кожної освіченої людини. Провінційні органи у Львові докладали всіх зусиль, щоб усунути з галицьких гімназій залишки німецької системи і замінити німецьких і німецькомовних учителів патріотично налаштованими поляками, часто зі шкодою для рівня викладання. У старших класах Франко думав про кар’ єру гімназіяльного професора – а тому мусив замислюватися про наслідки своєї мовно-національної орієнтації. Польська мова, подібно як перед тим німецька, відкривали доступ до більшого читацького ринку, аніж мова галицьких русинів: по-польськи в Галичині читали і поляки, і євреї, і русини, натомість рідко хто з поляків та євреїв умів читати руською – і через її низький престиж, і через кирилицю. До того ж, польський націоналізм зберігав притягальну силу завдяки його назагал демократичному характерові. Досить нагадати, що рідний дядько Франка загинув у польському повстанні 1863 р. Подібний вибір стояв не лише перед русинами, але й перед галицькими освіченими євреями. Франків одноліток із Дрогобицької гімназії Маврицій Ґотліб виступав прихильником пропольської орієнтації: він відчував себе одночасно і євреєм, і поляком, і бажав працювати задля зближення обох національностей 58.
94