Частина перша. Франко та його часи
Франкові один із найкращих його спогадів. « Товариське життя між учениками, – писав він про дрогобицьку гімназію, – було також таке, що доставляло багато невинних приємностей, а мало дійсних прикростей. Відносини вчителів до учеників у гімназії були звичайно ліберальні, хоч майже ніколи не доходили до тісніших, приятельських відносин, як це буває іноді по наукових закладах » [ 15: 7 ].
Дрогобицька гімназія напевно не дорівнювала Ітонові чи Царськосельському ліцеєві. Не була вона навіть і серед найкращих у тодішній Галичині 50. Втім, вона дала Франкові те, що допомогло йому стати надзвичайно цікавим центральноевропейським інтелектуалом: цілком вільне володіння, усно і пером, трьома мовами: руською( українською), польською та німецькою 51. Інша річ, що гімназія не могла повністю вдовольнити його цікавости до знань. Франко-школяр і гімназист вирізнявся з-поміж своїх товаришів нечищеними по кілька тижнів чобітьми, брудною сорочкою, подертим сурдутом, нечесаним волоссям – і першою локацією( місцем) у класі [ 18: 179 ]. Його вродженим талантом була надзвичайна пам’ ять: після уроку міг слово у слово повторити щойно почуту від учителя годинну лекцію [ 49: 243 ]. Можучи написати на кожну задану додому тему по п’ ять зовсім різних домашніх завдань, Франко-гімназист вимінював їх в однокласників на книжки [ 39: 40 ]. З п’ ятого класу гімназії( 1871 – 1872) він почав збирати власну бібліотеку, і до кінця навчання у Дрогобичі вона нараховувала близько 500 томів. А що серед них було багато книжок, яких годі було дістати в гімназії, то квартира з Франковою бібліотекою стала місцем збору невеликої громади гімназистів. Час до часу вони сходилися сюди на читання та розмову. Приманила бібліотека також місцевого бібліофіла Лімбаха, батька одного з гімназистів, – а відтак Франко отримав доступ до ще однієї приватної збірки [ 21: 316 – 332 ].
Франко читав без будь-якої системи, все поспіль: твори польських літераторів Фредра, Дзєржковського, Захаріясевіча, Лозинського, німецьких Гофмана( яким особливо зачитувався), Вілянда і Кляйста, спомини Бенвенуто Челіні у перекладі Ґете, французьких Ежена Сю та Дюму. Лімбах зацікавив його Дикенсом, але натомість відбив йому любов до французької літератури [ 21: 322, 325 ]. Така безсистемність відображала інтелектуальну обмеженість провінційного світу, що її Франко добре схарактеризував, міркуючи про Лімбаха: « Се було щось подібне до цілости, з бідою зліпленої з найрізноманітніших шматочків людського знання, які міг у тих часах напхати цікавий чоловік по галицьких провінціяльних містах » [ 21: 317 ].
Із тих « шматочків людського знання » найменшу частину становила руська література. « У нас в Дрогобичі руської книжки трудніше дістати,
92