Частина перша. Франко та його часи
Нафта, яка виступала з-під землі в сусідньому містечку Борислав, витворювала суспільні й господарські зміни, незнані деінде <...>. Це було єдине місто в Галичині, яке приваблювало увагу всього світу 31.
Образ Дрогобича, який виникає з цих слів, становить разючий контраст до Франкових спогадів часів його дитинства і юности:
В часі моїх гімназіяльних студій Дрогобич був містом, дуже багатим на неґативні прикмети. Почислити, чого там не було, – вийде дуже довгий реєстр. Не було ані одної порядної кав’ ярні, ані реставрації, ані одної публічної бібліотеки, ані одного освітнього товариства, ані одного зібрання чи то з політичною, чи з освітньою метою. Не було майже нічого того, що характеризує хоч наполовину европейське місто. Не було навіть води, крім домашньої соленої, якої посторонні люди не могли пити. Більшість вулиць без тротуарів та без освітлення, а широко розкинені передмістя, особливо Задвірне, Завізне та Війтівська Гора, були собі прості села з солом’ яними стріхами, огороджені плотами, з захованням зовсім сільського характеру. Залізницю з Дрогобича до Стрия побудувано, коли я був у сьомім гімназіяльнім; до того часу Дрогобич був собі « вільним королівським містом », вільним, невважаючи на свою нормальну школу та гімназію, від усього, що пахло цивілізацією та інтенсивнішим духовим життям. [ 21: 316 ]
У часи Франкового навчання місто виглядало « по-міському » лише у центрі; натомість передмістя мало відрізнялися від сіл. Загальна площа міста у 1880 р. становила 1600 моргів, але якщо вилучити з неї обшар землі, зайнятих під городи, поля і ліси, то справді міська частина становила заледве 300 моргів 32.
Однак « міське повітря » робило своє: у Дрогобичі Франко вчився і набирався нових, не властивих для сільського життя понять і звичок. Його найпершими вчителями мудростей міського життя були ремісничі підмайстри, з чийого товариства він міг користати, живучи у далекої родички Кошицької, власниці столярної майстерні в одному з передмість Дрогобича. Життя міських ремісників, за словами Франка, було « розмежоване зовсім за іншими межами, поділене по зовсім іншій шкалі », аніж те, до якого він звик у селі. Від одного з підмайстрів, Яська Романського, Франко дізнався про справжню вартість грошей:
У селі я бачив, як усі дорожили грішми, побивалися за ними, але який їх практичний пожиток, чим вони можуть бути для чоловіка, се лишалося мені тайною. Селяни купували за гроші дуже мало: сіль, перець, шкіру на чоботи – значить, речі, нічим не придатні для моєї дитячої фантазії.
88