Розділ 4. Шкільні роки
сусідньому Бориславі. Це відкривало перед містом досить-таки рідкісну як на Галичину можливість стати великим індустріяльним центром й утворити разом із Бориславом щось на зразок східноевропейського варіянту пари Ліверпуль – Манчестер.
Але цю можливість попервах належно не використали. Парадоксальним чином близькість промислів діяла як гальмівний фактор. Борислав відтягав на себе основні людські та фінансові ресурси, полишаючи Дрогобич із невеликими рештками. Показово, що темпи демографічного приросту Дрогобича у 1857 – 1900 рр. та частка зайнятих у промисловості, ремеслі й торгівлі були нижчі, як у Стрию і Станіславові, та ледь перевищували Самбір 29. Якщо Дрогобич у чомусь виграв від близькости Борислава, то хіба у перетворенні його на центр споживання, де відпружувалися після тяжкого трудового тижня чимало робітників: жодне інше місто в Галичині не мало таких високих прибутків від продажу спиртних напоїв, як Дрогобич, а за кількістю шинків( 167 у 1875 р.) він перегнав і Самбір( 52), і Стрий( 84), і Станиславів( 118) 30.
Зміни на краще почалися лише десь на межі 1870 – 1880-х років, а акумулятивного ефекту вони досягли в останні десятиліття перед війною. Кардинальною подією стало відкриття залізничного сполучення Дрогобича зі Стриєм, Самбором і Бориславом у 1872 р., зі Львовом у 1873 р. та Станииславовом у 1875 р. Відтепер до Львова з Дрогобича із зупинкою у Стрию можна було дістатися швидким поїздом за неповні чотири години. Колією рухалися не лише люди й товари, але й новини та певні зразки для наслідування. Впродовж перших десяти років після відкриття залізничного сполучення у Дрогобичі з’ явилися осідки великих компаній, почалася інтенсивна забудова центру кам’ яницями, виникла ціла мережа громадських товариств( від пожежного і кредитного до музичного і читального), почали виходити аж дві газети( єврейська « Drohobyczer Zeitung » і польськоукраїнська « Gazeta Naddniestrzańska »). Під кінець XIX ст. Дрогобич став індустріяльним містом та інтелектуальним центром, що підтримував стосунки і з крайовою, і з імперською столицею. Давід Горовітц, один із засновників молодіжного сіоністського руху, так згадував про місто свого дитинства:
Дрогобич у всьому, що стосується суспільного життя малих міст у Галичині, був винятковим. На поверхні він нагадував всі інші місця: тут панувала меланхолія і похмура атмосфера меланхолії. <...> А однак усе було іншим <...>. Усе було до певної міри гострішим, різноманітнішим, видатнішим. Було очевидно, що тут більше енергії та більше бродіння.
87