Розділ 4. Шкільні роки
нездатні до підприємництва, до того, щоб дати собі раду з практичним, самостійним життям », – писала одна з галицьких « жертв » класичної освіти, котра вчилася у ті ж часи, що й Франко 20.
Класична освіта була двосічним мечем. З одного боку, вона зводила до мінімуму самостійність мислення. Розбираючи на уроках Платонові тексти як граматичні приклади, учні не обговорювали їхнього змісту. Втім, із другого боку, навіть і такий спосіб вивчення текстів ховав певні небезпеки, бо міг будити захоплення грецькою та римською республікою на противагу до імперського Риму. Тому консерватори жалілися, що класичні студії ведуть до республіканізму й соціялізму. В кінцевому рахунку, багато залежало від учителів, від того, на що вони клали головний наголос, навчаючи античної традиції 21.
Під впливом прочитання Гомера, Геродота, Плутарха та інших стародавніх авторів у багатьох дітей – особливо тих, що вибивалися понад пересічний рівень – рано прокидалися бажання наслідувати античних героїв. Це раннє пробудження амбіцій було дуже важливим у біографіях таких Франкових сучасників, як Зиґмунд Фройд чи Михайло Драгоманов 22. Нічого такого не знайдемо у біографії Франка. Відсутність цієї теми навряд чи є випадковою. Що є, однак, це захоплення літературою, як класичною, так і сучасною. Книжки, а найперше художня література, були його найбільшою пристрастю: він полював за ними, казав Карло Бандрівський, як « лис за курми » 23. Читав багато, навіть під час уроків, і до кінця життя рідко коли можна було побачити його на вулиці без книжки під пахвою.
На підставі тих розрізнених фактів із Франкового дитинства можна припустити, що його найпершою життєвою амбіцією було стати літератором. Малого Франка вабила слава Гомера, а не героїв Плутарха. Вивчення античної поезії, помножене на захоплення народними піснями, заохотило його самого писати вірші. Поштовхом послужило душевне потрясіння: при кінці першого року навчання, навесні 1865 р., помер його батько. Франко згадував, що за декілька днів перед смертю він з’ явився у школі. « На екзамені, котрий був властиво тільки парадом, був і мій батько, – я не бачив його, а тільки коли мене викликали першого, щоб одержати нагороду( книжку), то я почув, що він голосно заплакав » [ 49: 241 ]. Окрім гострої травми осиротіння, на малого Франка могло справити враження ще й те, що батько помер уночі з Великодної суботи на неділю( з 15 на 16 квітня 1865 р.), – згідно з віруванням, це означало, що душа померлого йшла просто до раю. Так чи інакше, на смерть батька малий Франко написав свій перший вірш « Великдень ». Ця найраніша проба його пера не збереглася 24.
85