Частина перша. Франко та його часи
не говорив), сей діставав сю табличку і старався її другому упхати, а хто не міг нікому другому передати і приніс її до школи, був за се караний. Язика німецького, що я тоді навчився, іменно німецької правописи, се мені на ціле життя лишилося », – згадував вихованець василіянської школи у Дрогобичі( закінчив її у 1858 р.), а пізніше вчитель Франка Теофіль Грушкевич 14.
Коли Франко вступив до дрогобицької школи, вона ще була німецькомовною( тому її називали « німецькою »). Але вже, відповідно до « духу часу », вчителі між собою і до учнів говорили по-польськи. Поруськи викладали руську мову та релігію для греко-католиків 15. Окрім отців-василіян, учителями в ній були і світські особи, а серед школярів були греко-католики, римо-католики, іудеї. Школа була відкритою для зовнішнього контролю. На іспити, влаштовувані щопівроку, сходилася комісія, складена з деканів, бурґомістрів і радних міста, а також батьки та всі зацікавлені люди. Це таки забезпечувало певний рівень неупереджености й об’ єктивности. Досить сказати, що Франка двічі карали переведенням на « ослячу лавку » – обидва рази за те, що він читав під час уроку, ховаючи книжку під партою. Але щоразу після цього екзаменаційна комісія, вражена його знаннями, повертала його на першу парту. Сільське походження учня важило мало, як видно з того, що разом із сином на почесне місце в класі було запрошено його матір, вдягнуту по-селянськи 16. І взагалі, всі шість семестрів навчання у василіянській школі Франко за свою успішність незмінно займав першу або другу позиції й діставав відзнаки 17.
Навчання в Габсбурзькій монархії було побудовано на системі класичної освіти. Василіянські школи у Галичині ще називали « латинськими » з огляду на те, яке місце у них посідали античні мови. З переходом до гімназії вага цих мов не падала, а навпаки, зростала. Наука полягала в заучуванні напам’ ять великих текстів « звідси і досі » та пересичуванні уроків латинськими, грецькими і німецькими зворотами, тропами та фігурами з античної поезії – всім тим, чим так « грішать » деякі Франкові, особливо публіцистичні, твори 18. Вивчання напам’ ять великих текстів мало потрійну мету: розвинути й загострити пам’ ять; дати дитині добрі зразки любові до батьківщини, мужности, витривалости та інших чеснот лояльного підданця імперії; і, нарешті, відкрити учневі скарби античної поезії 19. Дехто наводить інші мотиви: сила-силенна вивченого напам’ ять мала притупити зародок самостійної думки. « Класичні науки настроювали на ідеальний, романтичний, літературний лад, представляли життя у гармонійних барвах, але водночас доводили до пасивного стану, плодили бездумні натури, придатні до кандидування на урядові посади, натури бюрократичні,
84