Частина перша. Франко та його часи
Валько не помилився в своїй рахубі. Ніхто не впімнувся за хлопським сином. Нелюдський поступок вчителя-економа уйшов йому гладко, так, як і многі його нелюдські поступки. Тільки в серці хлопського сина він не пішов гладко, стався першим насінням обурення, погорди і вічної ворожнечі против усякого поневолення та тиранства. [ 15: 90 ]
Не знати, скільки в цій історії правди, а скільки вигадки 5. Принаймні у тій частині, де Франко описує жорстокість учителів, він залишається вірним правді. До 1867 р. тілесні покарання учнів були нормальною практикою у тогочасних школах і навіть дозволялися законом. У Галичині був відомий анекдот: учитель у початковій школі запитав у дітей: « Хто не їсть і не п’ є, а все ходить і б’ є?» – і дістав відповідь: « Пан учитель »( правильна відповідь, очевидно, була: настінний годинник) 6. Франків приятель зі шкільних років Карло Бандрівський згадував, що вчителі користувалися з цього правила понад усяку міру, били чим попало і куди попало: киями, тростинами, ключами від замка по долонях, – валили не землю і копали ногами 7.
Сумніви виникають щодо « першого насіння » « вічної ворожнечі проти усякого поневолення », які нібито посіяла в серці « хлопського сина » жорстокість учителя. Оповідання написане у 1879 р. [ 15: 490 ], декілька років по тому, як Франко навернувся на соціялізм і став активним пропаґандистом нових ідей. Виглядає, що, пишучи оповідання « Schönschreiben », він експлікував свій тодішній спосіб думання на раніші події 8.
В іншому оповіданні – « Отець-гуморист », написаному вже у постсоціялістичний період( 1903) – Франкова відповідь на вчительську жорстокість має мало спільного з протестом проти соціяльного гніту і несправедливости. Франко розповідає трагічну історію свого товариша, який помер від побоїв отця-василіянина. Оповідання є сумішшю реальних подій та авторської фантазії. Образ « отця-гумориста » зібраний із двох учителів – русина о. Телесницького та поляка Тарчаніна, який прийняв греко-католицький обряд і вступив до василіянського монастиря. Телесницький відзначався садистськими схильностями – зокрема, він бив учнів киями, які служили для притримування відчинених вікон улітку. На совісті Тарчаніна лежала смерть не « хлопської », а вже панської дитини, сина старшого комісара скарбничої сторожі Новосельського. У Франковому оповіданні це Волянський, із яким оповідач сидів за однією партою. І коли скривавлений, тяжко побитий хлопець під регіт класу ледве доходить до свого місця, оповідач
душився від плачу. Мене щось стискало за горло, пекло внутрі, проймало болем, соромом і жалем, мовби я сам був винен усьому тому, що тут сталося,
82