Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 76
Частина перша. Франко та його часи
Історія галицького суспільства другої половини XIX століття рясніє
свідченнями такого наставлення селян. Михайло Павлик, теж виходець
із села, передає слова свого батька: «Тато мій, як і кождий селянин, про
тивен науці, бо каже, що миньі з нейі?» 51 . Анонімний дописувач до газети
«Батьківщина» повідомляв 1880 р.: «Селяни пам’ятають стару приповідку:
“Мій тато не учив ся, то і мені не треба”, та лише з великим примусом
посилають діти до школи» 52 . Давати селянських дітей до міських шкіл ува
жалося за щось надзвичайне – переважно там училися діти священиків,
лісників, інших службовців 53 . Батьки-селяни погоджувалися віддати сина до
гімназії, поступаючись зовнішньому втручанню, якщо місцевий священик,
учитель або поміщик, помітивши в дитини талант, брався переконувати їх
у потребі дальшої освіти 54 . Бувало, що хлопчика віддавали в науку, коли
вроджена чи набута фізична вада робила його непридатним до сільських
робіт 55 .
Неґативне ставлення до освіти лише почасти спричинялося тяжкими
умовами селянського життя. За ним стояли певні ментальні структури, лише
посередньо пов’язані з матеріяльними обставинами. Селянському світогляду
була притаманна моральна абсолютизація фізично виснажливої праці, тож
до діяльности, побуту й дозвілля упривілейованих верств селянин ставився
критично і з недовірою 56 . Український діяч другої половини XIX ст. Борис
Грінченко писав: «Мужик пана не любить, глузує з нього, але ж і заздрить
йому. Він бачить, що пан має більші права і більший достаток і – як здається
мужикові – мало що робить, бо розумова праця у мужика не робота» 57 .
Тяжка фізична праця була сутністю селянської ідентичности; страждання,
які він при цьому мовчки терпів, були богоугодні. Натомість освіта була
противна Богові, бо навчала людей лінивству, злу й безбожництву 58 . По суті,
освіта ставала однією з головних відмежувальних ліній між «мужиком» і
«паном»: «панами» були не просто його та чужий поміщик, а все освічене
суспільство взагалі, і в цьому полягало підставове заперечення селянством
модерної культури та її носіїв, освічених людей 59 .
Наскільки відбігало від норм селянського життя дитинство Франка,
можна уявити, знаючи, що він був звільнений від праці в господарстві.
Його описи сільської праці в автобіографічних оповіданнях не переходять
найнижчого ступеня «сільської освіти» – пасіння гусей. Уже пізніше, у
зрілому віці, коли позбавлений інших засобів існування Іван Франко зму
шений був таки повернутися до селянської праці, він признавався, що в ньо
го «до польової роботи <...> зовсім нема вмілости» [48: 267] 60 . Можливо,
причиною цього нетипового явища було те, що батько жалів свого
76