Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 75
Розділ 3. Раннє дитинство
мусив помагати батькові у господарстві. Коли малого Франка віддавали до
школи у Дрогобич, він намовив свого товариша йти з ним. Скориставшися
з нагоди, хлопчик зібрав торбу книжок і втік до дрогобицької школи. Але
наступного дня батько знайшов його і забрав додому 44 .
За Франкового життя сталася велика суспільна зміна: з’явився чи
сельний прошарок інтеліґентів – вихідців із села. Але то не були Франкові
ровесники: вони були на одне-два покоління молодшими від нього. Ви
роблення у селянина думки, що освіта – це засіб до збагачення й успіху його
дітей, прагнення «зробити сина людиною», допомогти йому «вибитися в
люди», було феноменом кінця XIX ст. 45 Це не значить, що селяни за часів
Франкового дитинства зовсім не розуміли практичного значення освіти.
Одноліток і пізніший приятель Франка Михайло Зубрицький згадував, що
у його рідному селі (Кіндратові Турківського повіту) «повідали, [що] коли
чоловік знає “лумера” [«номери», тобто числа. – Я.Г.], нераз у войську
в великім місті се придало би ся дуже, бо знав куди діватися» 46 . Окремі
батьки навіть готові наймати сільського вчителя, який би навчив їхніх си
нів читати і писати 47 . Однак це не вирішувало питання грамотности в селі,
бо бажання наймати вчителів виникало у дуже небагатьох, переважно
заможних батьків, та й сільські вчителі назагал не відзначалися високим
рівнем освічености 48 .
Ключем до суспільного успіху в австрійській Галичині була гімназійна
освіта («матура»). Селяни, які хотіли її для своєї дитини, мусили постаратися,
щоб вона закінчила хоча б чотирирічну школу, де давали знання вживаних
у гімназії німецької та польської мов. У східногалицьких селах таких шкіл
було дуже мало 49 , а посилати дитину до міської школи коштувало набагато
дорожче. Але проблема була не тільки у вадах державної освітної системи.
Навіть після того, як початкову освіту в Галичині оголосили обов’язковою
(1869), рідко який селянин наважувався віддавати дітей до школи, принаймні
надовше, аніж цього вимагав закон.
Екстенсивне рільництво, низькі врожаї та брак техніки узалежнювали
виживання сільської сім’ї від кількости робочих рук. Дітей рано залучали
до праці. З 5–7 років вони випасали худобу: наймолодшим доручали гусей,
свиней і телят, старшим – коней і корів. Хлопці від 8 років працювали ра
зом із батьком у полі, дівчата ви