Частина перша. Франко та його часи
Наявні матеріяли не подають навіть натяку на те, що у сім’ ї Франків коли-небудь дійшло до фізичного насильства щодо Івана чи будь-кого з її членів. Однак Франко час до часу ставав об’ єктом аґресії з боку своїх ровесників. Це пов’ язано з певними особливостями соціялізації сільських дітей, із тим моментом, коли 5 – 6 річна дитина виходить поза батьківське обійстя на дорогу, на подвір’ я сусідів, на луки, поля і ліси. Там вона неминуче потрапляє у товариство інших дітей, що у спільних іграх та забавах творять ніби власні невеликі громади. Такі дитячі громади становили основу для товариських зв’ язків і групової солідарности у міру того, як діти ставали дорослими, створювали власні сім’ ї та господарства. Однак не кожна дитина легко входила до товариства своїх ровесників: на перешкоді могла стати її фізична чи розумова вада, позашлюбне походження, погана слава її батьків як злодіїв чи чарівників, або притаманна їй самій горда поведінка, почуття вищости тощо. Зазвичай такій дитині судилися самотність, кпини і злостивість однолітків; траплялися випадки навіть вбивства таких « чужинців » 24.
Вірогідно, Франкові бодай почасти був знайомий такий досвід. У своїх оповіданнях він згадує себе п’ ятирічним хлопцем « посеред цілої юрми таких самих крикливих, веселих, як і я, сільських хлоп’ ят », що бавляться то на подвір’ ї його батька, то на подвір’ ї сусіда [ 15: 96 ], бігають по навколишніх полях, лісах і пасовищах, лазають по деревах, як білки, у пошуках пташиних гнізд, а часом і б’ ються між собою 25. У цьому товаристві « чужим » був сільський хлопчина Митро, син бідної служниці, яка прижила собі дитину, а тоді « нанялася за мамку у жида », тож у дитячому гурті до хлопчака « чули якесь потаємне обридження за те, що він був байстрюк, а його мати служила у жидів; отим-то ми й його вважали немов напівжидиком » [ 15: 97 – 98 ], – але ніхто ніколи не мав ані сміливости, ані бажання якось його скривдити. Митро завойовував симпатії товаришів тим, що знав силусиленну казок і співанок, і то дуже страшних, вони аж « морозили нам кров у жилах » [ 15: 98 – 99 ]. Франко мав багато рис, котрі робили його схожим на Митра. Плітки про Франка, поширювані згодом у Львові, що він буцімто незаконнонароджений син « старозаконника »( єврея), тяглися корінням у часи його нагуєвицького дитинства. Сільські діти дражнили Івана за його руде волосся 26. Про його маму в селі говорили, що вона вміла чарувати і мала силу над злими духами 27. Будь-якої з цих гадок було досить, щоби створити стіну між Франком і його ровесниками, і вірогідно, що у своєму власному селі він таки був « чужим »: у списку його друзів із часів дитинства немає нікого з Нагуєвичів, усі походили з сусідньої Ясениці Сільної. Туди
70