Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | 页面 67
Розділ 3. Раннє дитинство
з появою у XVIII ст. картоплі, яка швидко стала головним харчовим
продуктом і вперше дала мешканцям села шанс наїстися. Проте картопля
не змінила основної схеми виживання: якщо земля вродила, селяни мають
що їсти, не вродила – голодують 10 .
Народження і раннє дитинство Франка припало якраз на перші роки
під час і після найбільшої природної катастрофи, що спіткала Галичину у
XIX столітті. У народній пам’яті вона відклалася під назвою «тісні роки»
(1840–1850-ті роки). Як і у випадку з відомим ірландським голодом, початок
їй дав великий неврожай картоплі 1846 р. Він повторився у наступні роки.
«...Не одна господиня, – переповідав Франко спогади своїх односельців, –
притомившися цілий день над копанням, вечером усе викопане забирала в
запаску і, голосно ридаючи, мов по покійнику, вертала додому...» [26: 194].
Михайло Зубрицький, Франків приятель і місцевий етнограф, додавав іще
один живий образ із тих часів: «Як котрий увидів кусок хліба, то аж трясся
до нього» 11 .
Неврожай картоплі був лише початком дальших нещасть. Після
1850 р. почалася епідемія чуми серед худоби, а в 1854 р. – холери, яку на
Підгір’ї називали «коломийкою» (саме від цієї епідемії померла перша
жінка Якова Франка). Господарську кризу поглибили політичні події. У
зв’язку з Кримською війною (1853–1856) Відень виставив у Галичині, як у
пограничному з Російською імперією краї, військові частини. Утримання
великої армії привело до збільшення попиту на картоплю. Одночасне
закриття кордону та заборону ввозити сільськогосподарські продукти
з Росії у поєднанні з переліченими чинниками призвели до справжньої
продовольчої катастрофи 12 . В окремих місцевостях були навіть зафіксовані
поодинокі факти канібалізму. Галицькі селяни рятувалися від голоду,
тікаючи у сусідні землі. Франкову сім’ю від голоду врятував батько. У
«тісні роки» він їздив на Поділля по пшеницю й на Буковину по кукурудзу,
перепродуючи їх потім удома, та возив дрогобицьку сіль у Замостя й на
«Литву» (так називали тоді білоруські землі, що належали до литовської
частини колишньої Речі Посполитої) 13 .
Усі ці факти допомагають зрозуміти, наскільки бажаною і довго
очікуваною була поява у сім’ї Якова і Марії Франків сина-первістка. Ніде у
спогадах чи в автобіографічних творах Іван Франко не описав стосунків між
батьками. Проте з цих творів добре видно, що обидвоє любили його. Яків
був доброю і великодушною людиною й не шкодував для сина душевного
тепла. Радісний настрій і веселість, які панували у батьковій кузні, зали
шилися у Франковій пам’яті «живими і незатертими» спогадами. То були
67