Частина перша. Франко та його часи
Історія сім’ ї, в якій народився і виріс Іван Франко, у цю схему вкладається повністю. У Якова Франка не залишилося дітей від першого шлюбу, і його повторний шлюб у досить пізньому віці був останнім шансом створити сім’ ю. Він одружився два тижні по тому, як поховав першу жінку, що померла від холери у 1855 р. За рік у подружжя народився первісток Іван, герой нашої оповіді. Марія народила у цьому шлюбі ще чотирьох дітей: дочок Тетяну( 1858) і Юліанну( 1863) та синів Захара( 1859) й Онуфрія( 1861). З п’ ятьох дітей, народжених у шлюбі Якова Франка з Марією Кульчицькою, двоє – обидві дочки – померли малими дітьми( Тетяна прожила п’ ять, а Юліанна – неповні три роки).
Яків Франко прожив із Марією дев’ ять років, до своєї смерти 15 квітня 1865 р. у віці 63 роки. Пів року по тому вдова одружилася з парубком Григорієм Гавриликом, сусідом Кульчицьких, молодшим від неї на шість років( на момент шлюбу йому було 23), народила від нього ще трьох дітей, із яких вижила тільки дочка Юлія( після одруження – Юлія Багрій). Марія перестала родити у 1870 р., захворівши після останніх пологів. Хвороба поклала її у ліжко, з якого вона вже не встала. Марія Кульчицька померла 1 червня 1873 р. у віці 38 років.
Посиротілі Іван Франко з братами були здані на повну ласку вітчима. Той не довго носив жалобу й уже за два з половиною тижні – 18 червня 1873 р. – одружився з Марією Терлецькою, теж шляхтянкою з походження. З нею він прожив аж до 1900 р., а по її смерті одружився втретє з Параскою Франко, племінницею Якова, яка до того часу поховала двох чоловіків. Гаврилик помер 22 травня 1916 року, не доживши тижня до смерти самого Івана Франка 9.
Схеми утворення і розпаду сімей великою мірою залежали від форм господарювання. Підставою виживання для більшости у традиційному суспільстві була праця на землі. Специфікою Галичини, як і всієї Східної Европи, було домінування екстенсивного рільництва, що базувалося на тяжкій ручній праці. Добрива, техніка, сівозміни були незнані або використовувалися мінімально. У своїх головних рисах це був дуже консервативний спосіб господарювання: фахівці стверджують, що місцева аґротехніка не зазнавала суттєвих змін впродовж п’ яти тисячоліть, від часів Трипільської культури( III тис. до н. е.). На значно гірших землях, де застосовували інтенсивне рільництво, вдавалося виростити більші врожаї: в Чехії, наприклад, у 1890 р. з одного гектара збирали 17,43 центнера пшениці, тоді як у Галичині – 12,23, на Буковині – 12,54, у гірській частині Карпат – 8,5 центнера. Забезпеченість селян харчами трохи покращала
66