Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 58
Частина перша. Франко та його часи
народження не є чимось незвичайним для традиційного суспільства:
аж до самого кінця його існування (приблизно до завершення Другої
світової війни) більшість народжених у селі могли повідомити свій вік лише
приблизно. Вони не знали точного дня, коли народилися, а нерідко навіть і
року. Так було і з Франковим батьком: особисті документи Якова Франка
подають їх аж три – 1798, 1802 і 1810 69 . Причину слід шукати в одному з
підставових елементів архаїчного світогляду – домінуванні концепції ци
клічного часу над лінійним. Мірилом такого часу були не годинник і не
стінні календарі, а природні орієнтири (сонце, зірки, зміна пір року, спів
півня) або ж чергування церковних свят і постів. Церковний календар був
важливим для маркування часу приходу людини на світ: у селі відзначали не
день народження, а іменини – день святого-хоронителя. От і в документах
Франка як день його народження записано день хрещення. Але це не єдина
пов’язана з цим проблема для Франкових біографів.
Наприкінці 1870-х – на початку 1880-х років Франко написав серію
автобіографічних оповідань, де вивів себе в образі малого сільського
хлопчика Мирона [15: 65–71; 22: 35–52]. Як видно з цих оповідань, саме
так – Мироном, а не Іваном – його називали вдома. Звичай давати дитині два
імені не був рідкістю, у східнохристиянській традиції він існував від самого
прийняття християнства. Імена двох різних святих мали забезпечити дитині
ніби подвійний захист 70 . Проте, хоча дуже близько до часу Франкового
хрещення, на 17 серпня старого (30 серпня нового) стилю, припадає день
великомученика Мирона, Франко, як свідчить запис у метричній книзі
Нагуєвичів, був хрещений як Іван, другого імені йому не давали 71 . Проблема
полягає ще й у тому, що для місцевої традиції ім’я Мирон було прир одне, але
незвичне. У метричній книзі Нагуєвичів перед 1864 р. (тобто до того часу, до
якого збереглися записи) є згадка лише про одну дитину, хрещену як Мирон:
так у 1844 р. назвали незаконнонародженого сина Єви Мискин. І хоча вибір
імені міг ставати предметом домовлености між батьками і священиком
(який, діставши хабара, міг дати незаконнонародженій дитині «нормальне»
ім’я, або ж навпаки: назвати рідковживаним ім’ям закононароджену дитину,
якщо посварився з батьками або не одержав від них очікуваної плати 72 ), цей
окремий приклад ілюструє загальне правило: ім’я «маркувало» народжену
дитину, вказувало на її статус. Іменами головних християнських святих
називали законнонароджених дітей, а незаконнонароджені одержували
імена святих менш знаних. Великомученик Мирон до числа відомих святих
не належав, і його «припасали» для незаконнонароджених 73 .
58