Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1

Частина перша. Франко та його часи шляхтянками, і лише у трьох випадках (у 1830, 1831 і 1845 рр.) зафіксовано шлюби між вихідцями зі шляхетських і нешляхетських сімей (решта записів припадали на шлюби між священицькими, солдатськими, міщанськими та жебрацькими сім’ями). Із трьох шляхетсько-селянських шлюбів один випадок припадав на шлюб між шляхтичем і дочкою сільського війта, про статус сімей двох інших селянок немає даних. Можна припустити, що таких випадків було більше, бо інколи в записах не вказано соціяльного статусу принаймні однієї сторони. Так, зокрема, виглядає й запис про одруження Якова Франка та Марії Кульчицької: соціяльний статус нареченої названо – «шляхтянка», а про Якова Франка не написано нічого 56 . Ходачкова шляхта могла одружуватися поза своєю групою – але з сім’ями, яких уважала рівними собі за статусом. Рівність не вимірювалася багатством чи привілеями: до близького собі статусу шляхта зараховувала людей, які завдяки своїм умінням вивищувалися над загалом. Яків Франко був багатим ковалем, знаним і поважаним в усій окрузі, отже, «дорівнював» шляхті 57 . Очевидно, для Людвіки Кульчицької цих підстав було досить, щоб вибрати його на свого зятя. Дослідники руської шляхти відзначають у її колективному портреті такі риси, як стійкий індивідуалізм, упертість, самостійність, опірність зов нішнім впливам 58 . У Франковій вдачі їх помітно. Ті, що його знали, згадували притаманні йому духовний аристократизм, впевненість, відвагу, відчуття свого «я»; він ніби казав іншим: «Набік, бо я йду». Це, на їхню думку, риси людини, яка не знала панщини 59 . Ці риси Франко успадкував від матері – сам він в одному з присвячених їй віршів писав, що вона наділила його гордою душею [2: 167]. Багато десятиліть по тому, як Франко покинув свої краї й добув славу, місцева шляхта вважала його «своїм», шляхтичем, відчувала групову гор дість за його успіхи й відмовлялася визнавати його за «селянського поета»: «То йому чорт у ту руду голову такого всього напхав. Е, якби-то стара [Людвіка. – Я.Г.] встала та послухала!» 60 . Існує ще один, незаперечний доказ його неселянського походження. По смерті батька (1865) і матері (1874) круглий сирота Іван Франко як здібний учень отримав доволі високу стипендію з фонду ¢Ґловінського 61 – її надавали дітям здрібнілої шляхти, і вона ніколи не дісталася би Франкові, якби він був селянином. Дослідники Франка сперечаються про національну ідентичність родини його матері. Одні проголошують цю родину польською, інші кажуть про її український («руський») характер 62 . Детальніший розгляд родинної 56

Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 56