Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 54
Частина перша. Франко та його часи
батьки-шляхтичі, прагнучи забезпечити засобами існування своїх дітей,
віддавали їх на навчання, відкриваючи тим дорогу до здобуття нових
професій. Однак занепад не означав повного зникнення. Ще у 1930-х
роках чисельність галицької шляхти, за оцінкою тогочасного дослідника,
становила майже пів мільйона 51 .
Місцева шляхта була переважно автохтонна. Про це свідчать прізвища
шляхетських родів, найчастіше пов’язані з тими селами, де ці роди мешкали:
Бережницькі (з Бережниці), Височанські (з Висоцького), Зубрицькі (з
Зубриці), Ільницькі (з Ільник), Корчинські (з Корчина), Крушельницькі
(з Крушельниці), Чайковські (з Чайкович) тощо. Рід Франкової матері,
Кульчицькі, походив із села Кульчиць Самбірського округу; крім згаданого
Юрія Кульчицького, з нього вийшов козацький гетьман Петро Конашевич-
Сагайдачний 52 .
Дрібна шляхта відома під різними іменами: «малоземельна», «ходач
кова» (від ходаків – постолів, у які часто мусив узуватися бідний шляхтич),
«околишня», «загонова», «загородова», «заґумінкова», «засцянкова».
Походження її було різне. Хтось був нащадок колись багатих, а тепер
зубожілих місцевих (руських) шляхетських родів, хтось – польської
дрібної шляхти, яка разом із польським просуванням на схід переселялася
на Підкарпаття. Декотрі шляхетські роди були нащадками селян, що їм
дарували шляхетський статус руські та литовські князі та польські королі за
особливі заслуги. Інші ж просто купували собі цей статус або ж добивалися
його правдами й кривдами 53 .
De jure вона мала певні привілеї та шляхетський титул, рівний маґнатерії
(«Шляхтич на загороді рівний воєводі»). De facto дрібна шляхта становила
клієнтелу багатих маґнатів і не раз могла зазнавати від них утисків та зну
щань. Шляхетський титул не був тотожний багатству: розмірами своїх
маєтностей місцева сільська шляхта не дуже відрізнялася від селянства. У
Нагуєвичах про шляхту ходила така приповідка: «У мене, – каже шляхтич, –
три стодоли повні: в одній мак, в другій такой так, а в третій миш у голову
зайшла, поки зерно найшла» [26: 183].
Однак шляхта плекала ідею власної відмінности від простого селянства,
виводячи своє походження від Яфета, а селянське – від Хама. Колись цю
відмінність відбивав насамперед правовий статус: шляхтичі не відробляли
поміщикові панщини та інших повинностей. Після скасування у 1848 р.
панщини шляхта утримувала свою іншість у звичках, одязі, манерах три
матися вдома і на людях, навіть у мові, вживаючи польських чи запозичених
через польську мову чужоземних слів 54 . В Ясениці Сільній оповідали історію
54