Розділ 2. Загадки Франкового народження
« селяни », маючи її за зневажливу і зверхню, припасали для русинів та поляків. Інколи взаємна відчуженість приводила до вибухів насильства: наприклад, у 1880-х роках на околиці Дрогобича, коли колоністи з Ноєрдорфу побили палицями гурт руських селян, котрі на Різдво йшли до них із колядою.
Проте якщо сім’ ї колоністів селилися серед руських чи польських родин, вони швидко асимілювалися, одружувалися з автохтонами, переймаючи їхню мову та звичаї 45. Тож немає нічого дивного, що Франки, які у Нагуєвичах( як і перед тим в Озимині) становили явну меншість, втратили всі – окрім власного прізвища – ознаки чужости. « Середньовічні » хвилі колонізації взагалі асимілювалися легше; німці, що приходили до Галичини після 1772 р., часто не могли засимілюватися у греко- чи римо-католицьке середовища, бо були протестанти, а крім того, вже мали розвинуту мережу культурних товариств, шкіл, сільськогосподарських товариств і видань – тобто всього того, що утримувало їхню німецьку тотожність 46.
У кожному разі, приклад із Франковим прізвищем заперечує поквапні висновки, нібито його сім’ я була суто українського( руського) і селянського роду 47. Вона була сільською, а не селянською, руською, але( правдоподібно) неавтохтонного походження, продуктом довготривалої асиміляції у місцеве східнохристиянське середовище.
Родина Франкової матері теж була неселянською. Вона виводилася зі старого та чисельного шляхетського роду Кульчицьких. Із того роду походив Юрій Кульчицький, герой Віденської облоги 1683 р. й засновник однієї з перших – але не найпершої! – кав’ ярень в Европі 48. Про Франків родовід за материнською лінією знаємо набагато менше, аніж про родовід батька. Франків дід помер раніше, як народився його онук. Бабцею Франка була Людвіка Кульчицька з Ясениці Сільної, овдовіла і заможна шляхтянка з шістьма дітьми 49.
Шанси вродитися у шляхетській, а не селянській сім’ ї в Галичині були досить високими. Річ Посполита була відома своєю понад усяку міру чисельною шляхтою. Її частка коливалася між 5 і 10 % населення, а перед поділами сягала 16 %( рідко в якій країні цей показник перевищував 1 – 2 %). Більшість( в австрійській Галичині у середині XIX ст. – близько 75 %) становили дрібні( маломаєтні) шляхтичі 50. Дрібна шляхта була особливо чисельною на карпатському Підгір’ ї, де нараховувалося близько 700 її « загород » – окремих поселень у межах сіл.
Головними тенденціями у розвитку цього прошарку були економічний занепад і поступова декласація. Інструментом її нерідко виступала освіта:
53