Частина перша. Франко та його часи
давно і вважала себе русинами. Записи в метричних книгах села Озимини засвідчують, що прадід Івана Франка, Теодор( Федь) Франко, хрестив усіх своїх дітей не в костелі, як годилося б німецькому колоністові, а в греко-католицькій церкві. Сім’ я Франків постачала селу хресних батьків та матерів – а це явна ознака, що її не відмежовували від односельців якісь релігійні чи культурні бар’ єри 39.
Це не означає, однак, що Франкову родину можна беззастережно віднести до руських селян. Франки належали нібито до сільської аристократії – вони були вільні селяни, не знали панщини і постійно постачали селу війтів та громадських попечителів. Про неавтохтонне походження Франкової родини говорить їхнє прізвище. Анонімний дописувач до головної руської газети « Слово » у 1860-х рр. писав, що національність будьякої особи можна встановити з її прізвища. « Такъ можна съ певностевъ исторично доказати, же въ Галичинн∆ по н∆мецки называючіеся по происхожденью и народности н∆мецкой належатъ, хотяй они сами нын∆ до инныхъ народностей для интересу признаются » 40.
Етимологія прізвища Франко неслов’ янська: воно походить від латинського « Francus < Franciscus », римської назви одного з германських племен, яка пізніше зеволюціонувала в ім’ я « Франц / Франк » 41, а саме ім’ я, як це часто буває, стало основою для прізвища 42. Всі відомі в історії Франки( в тому числі іспанський каудильйо) походили з німецько- або романомовного простору 43. Оскільки романські мови в австрійській Галичині не були надто вживані, методом вилучення залишається пристати на версію про німецьке походження імені Франко. В Галичині це ім’ я було особливо популярне серед селян-латинників – тобто католиків, які засимілювалися у місцеве руське середовище, не відмовившись від своєї віри. Перейнявши руську мову, вони зазвичай не переймали руських імен. Тому серед них рідко траплялися Михайли чи Івани – зате часто Франки, Войтехи, Казимири, Владислави 44.
Німецька колонізація Галичини почалася щонайраніше з XIII століття і протривала аж до Другої світової війни. Перед 1772 р. у Галичині головними осередками німецької мови були Львів і сільське Підгір’ я. Німецькі колоністи зазвичай оселялися у Галичині компактно і від мешканців навколишніх сіл жили досить ізольовано, творячи серед ненімецької більшости окремі острівці, відмінні від неї не лише мовою та релігією, але й звичками. Про переселенців ішла слава як про добрих і працьовитих господарів, позбавлених, однак, « нормальних » людських рис: веселости, щедрости й гостинности. Вони звали себе « господарями » або « колоністами », а назву
52