Примітки
100
Див.: Будзиновський, Як чоловік зійшов на пана.
101
Денис Лукіянович, « Трагедія Кобринської( з нагоди жіночого Конґресу)», Діло, 1934, 24 червня, с. 3 – 4; Ключко-Франко, « Іван Франко та його родина », у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 469.
102
Кирило Трильовський, З мого життя, Київ – Едмонтон – Торонто, 1999, с. 105 –
106.
103
Шлюб Яросевича кінчився фіяском: по декількох роках його дружина покинула чоловіка задля коханця, разом із яким повернулася на батьківщину. Сімейна катастрофа так вплинула на Яросевича, що він зовсім покинув політичну діяльність. Випадок з Окуневським виявився щасливішим, хоч у ставленні інших до його дружини, що так і не навчилася говорити по-українському, зберігалося упередження. Там само, с. 79, 84 – 85.
104
Одиноку відому спробу сімейної комуни значно пізніше, 1970 – 1980-х рр., здійснили українські імміґранти у Північній Америці. Група молодих українцівінтелектуалів лівого спрямування та феміністки влаштувала у м. Альберті спільний житловий кооператив, який виріс із культурницького товариства « Громада ». Всі члени кооперативу жили окремо, але по сусідству, що дозволило їм виховувати дітей в україномовному лівому середовищі. Про впливи Франка та галицьких радикалів можна говорити лише у випадку Івана-Павла Химки, дослідника українського соціялістичного руху. Кобринська була моделлю для жінок, тоді як інші члени кооперативу перебували під впливом традиції східноукраїнського лівого руху XX ст.( Із листа Івана-Павла Химки до автора цих рядків, 16 вересня 2003 р.)
105
Трильовський, З мого життя, с. 196.
106
ЦДІА у Львові, ф. 201( Греко-католицька консисторія), оп. 4-б, од. зб. 2754, арк. 51 – 52. 107
Alexandr J. Motyl, The Turn to the Right: The Ideological Origins and Development of Ukrainian Nationalism, 1919 – 1989, New York, 1980.
108
Цит. за: « Чи Франко заслужив на нагробник?», Діло, 1932, 23 червня, № 136, с. 1.
109
ЦДІА у Львові, ф. 359, оп. 1, од. зб. 351, арк. 32 – 35.
110
Осип Назарук, Галичина й Велика Україна. Трактат присвячений українським жінкам і військовим, Львів, 1936, с. 45 – 48.
111
У міжвоєнних спогадах про Івана Франка раз у раз натрапляємо на розповіді про те, що Ольга Франко так ніколи й не набралася « українського духу », не змогла забезпечити Франкові щасливого особистого життя і сприяла його відчуженню від галицького средовища. Див.: Трегубова, « Дещо з життя Ольги Франкової », у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 160; Величко, « Спомини про Івана Франка », там само, с. 290. Справедливість звинувачень у тому, що вона таки « не навчилася добре української мови », підтверджують її листи до Юлії Шнайдер 1930 і 1932 року( див.: ІЛ ВР, ф. 132( Уляна Кравченко), од. зб. 2190) – написані мовним українсько-російським суржиком; вони до того ж мають явні сліди розумової хвороби, якою Ольга страждала ще з часів шлюбу з Франком. Серед іншого, вона цитує з пам’ яті 18 віршів Міхаіла Лєрмонтова, додаючи від себе: « Что может бить лучше этого?». Водночас немає сумніву, що вона була українською патріоткою: « Йдучи консеквентно, ми всі стоїмо за самостійною Україною », – писала вона в одному з цитованих листів.
524