Примітки
очевидно, що в загальному балансі Франкових оцінок Огоновського виразо домінує неґативне( і то нерідко гостро неґативне) наставлення – див., наприклад: [ 49: 308; 50: 17 ]. Сам Огоновський писав в одному з листів до Франка: « Ваші заміти про мою діяльність чи то по волі, чи то по неволі виходять понайбільше не дуже прихильні <...>. Чужі люде лучше оцінюють мої труди, ніж свої »( ВР ІЛ, ф. 3( Іван Франко), од. зб. 1608, арк. 149). 26
Ів. Франко, « Передмова » до видання: М. Драгоманов. Листи до Ів. Франка і инших, т. 1, 1881 – 1886, Львів, 1896, с. 5 – 6.
27
Павлик, Переписка, т. 2, с. 77
28
Михайло Рудницький, Письменники зблизька( спогади), Львів, 1958, с. 71.
29
Richard Stites, The Women’ s Liberation Movement in Russia. Feminism, Nihilism, and Bolshevism 1860 – 1930, Princeton, NJ, 1978, с. 93.
30
Михайло Рудницький, Письменники зблизька, с. 72.
31
Zawadski, Pamiętniki życia literackiego w Galicji, с. 33 – 34.
32
В. Матула, И. Чуркина, ред., Зарубежные славяне и Россия. Документы архива М. Ф. Раевского 40 – 80 годов XIX века, Москва, 1975, с. 139.
33
Hamm, Kiev. A Portrait, 1800 – 1917, с. 63 – 64, 101; Brian Porter, When Nationalism Began to Hate. Imagining Modern Politics in Nineteenth-Century Poland, New York, 2000, с. 80 – 81.
34
Подібною тактикою двома десятиліттями пізніше скористалися й українці, які у 1894 р. спровадили з Києва до Львівського університету Михайла Грушевського, хресного батька сучасної української історіографії й активного організатора наукового та політичного життя. Грушевський першим підніс гасло створити у Львові український університет. Найпікантнішим в історії боротьби за український університет був факт, що в боротьбі з загрозою його створення польські професори вживали тих самих арґументів – невиробленість наукової мови, брак фахівців і наукової літератури, – що їх на початку 1870-х років уживали проти них самих німецькі опоненти
35
Біограму Охоровіча див.: Janusz Krajewski, « Ochorowicz, Julian », Polski Słownik Biograficzny, т. 13 / 1, Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk, 1978, с. 499 – 505. Франко поділяв загальну симпатію до Охоровіча – це видно бодай із того, що він уважав за потрібне вступитися, коли наприкінці 1879 р. польська соціялістична преса обізвала Охоровіча « шпигуном » [ 48: 223 ].
36
Krzywicki, Wspomnienia, с. 262.
37
Див.: Stanisław Gąbiński, « Biliński, Leon », Polski Słownik Biograficzny, т. 2. Kraków, 1936, с. 97 – 98.
38
М. М. Пархоменко, « Іван Франко – студент Львівського університету », Іван Франко. Статті і матеріали, вип. 5, Львів, 1956, с. 191 – 192.
39
Василь Лукич, « Спомини про Івана Франка », у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 61.
40
Я намагався арґументувати концепцію Львова як націоналізаторського міста, див.: Yaroslav Hrytsak, « Crossroads of East and West: Lemberg, Lwów on the Threshhold of Modernity », Austrian History Yearbook, 2003, т. 34, с. 103 – 109.
41
Грушевський, З починів українського соціялістичного руху, с. 55.
42
Дольницький, « Спомини про молодого Івана Франка », с. 103.
43
Денис Лукіянович, « Хто мав вирішальний вплив », с. 6. 482