До Розділу 4, с. 81 – 102
63
Про відпірність учнів-русинів польській асиміляції посередньо свідчить і той факт, що у створеній ними громадській бібліотеці польські книжки становили виразну меншість( 19 проти 67 німецьких і 137 русько-українських книжок), і їх не було серед найчастіше випозичуваних книжок. Див.: [ Франко ], « Ученицька бібліотека...», с. 124, 126.
64
Про пізніше загострення русько-польського антагонізму у Дрогобицькій гімназії повідомляв кореспондент русофільської газети « Слово »: у 1876 р. місцевий учитель міг сказати учневі-русину: « я би тих русинів і жидів разом на суху галузь повісив ». Юліуш Турчинський по тому, як виїхав із Дрогобича і став директором учительської семінарії у Станиславові, виступав проти запровадження руської мови у навчальну програму. Під час уроку він висміював руську мову перед учнями: « мова руська є мовою п’ яниць. Шевченко сам був простим хлописьком і п’ яницею » – див.: « Рôвноуправненье руского языка въ школахъ ». Другъ, 1876, 15( 27) вересня, № 18, с. 285 – 286. Про ставлення польських учителів до русинів і руського питання розповідав у листі до Івана Франка Кирило Трильовський, майбутній лідер радикальної партії, а в той час( 1884) учень Коломийської гімназії: мовляв, учитель історії « перебріхує історію, пряде цілими годинами на тему Ruś, Polszcza i Litwa to odna mołytwa [ цитата з вірша Платона Костецького. – Я. Г.], осміхує селян и т. д. без кінця. Професор рисунків Круцінський по уміщенюю о нім допису в Ділі [ народовецькій газеті. – Я. Г.] назвав єго редакцію palamarzami i kacapami. Професор математики Сокальський, викликав одного ученика з V [ класу. – Я. Г.], котрий звався на“-icz” через“-ski”. Коли той не підіймви ся відразу, закидав йому при таблицях“ Matematyki nie umiesz, a gadać po moskiwesku na rynku umiesz?..” З найбільшлим підступом поступає собі проф. природничий Вайґель... Той не виступає явно, – а так собі висміваючи та перекривляючи руські прізвища та слова, уживаючи навіть таких слів як « Иван набзди в калоші »... Див.: ВР ІЛ, ф. 3( Іван Франко), од. зб. 1603, арк. 217.
65
« О. Теофан Глинський », Правда, 1893, 17, 1, с. 232.
66
[ Іос. Л∆вицкій ], Бес∆да говорена дня 22 мая 1848 року въ Дрогобичи при основаніи комїтета русского [ б. м., б. д.], с. 11.
67
Вячеслав Будзиновський, « Латинка », Нові шляхи, 1931, № 10, с. 317.
68
Бандрівський, « Спогади про Франка-школяра », у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 53.
69
Там само.
70
Коріневич, « Спомини про Івана Франка », с. 57.
71
ВР ІЛ, ф. 3( Іван Франко), од. зб. 207, арк. 8, 13; Верхратський, Злобні видумки д-ра Івана Франка, с. 44.
72
Див.: Исидоръ Пас∆чинскій. « Старина ». Другъ, 1874, 1( 13) травня, № 3, с. 41( підрядкова примітка).
73
Про діяльність Дрогобицької гімназіяльної громади відомо дуже мало. Вона виникла після того, як один із дрогобицьких гімназистів-русинів дістав від свого львівського колеґи збірку Шевченкових поезій. Деякі з членів громади мали мужність навіть показатися одягнутими в руський народний одяг, інші, маючи страх перед учителями, вдягалися звично. Вступаючи у громаду, її члени складали урочисту клятву бути вірним русином до самої смерти, робити все заради добра Русі, одружитися тільки з руською дівчиною та хрестити своїх дітей як русинів. Окремо вони зобов’ язувалися
467