Висновки
швидкого особистого доступу до модерної культури, але шляхом відмови від групової ідентичности. Для Франкового покоління така розв’ язка мало підходила. Тут доречно вжити квазирелігійної метафори: особисте спасіння неможливе без намагання спасти всіх інших. Молодим інтеліґентам потрібна була така формула, яка відкривала б доступ до модернізації і їм самим, і самому суспільству, речником якого вони прагнули стати.
Ця формула прийшла зі Сходу, разом з українським народництвом, який після хвилі антиукраїнських репресій 1860 – 1870-х років у Російській імперії переніс центр своєї діяльности в Габсбурзьку монархію. Ідеологія українського народництва пропонувала інтеліґенції й індивідуальне, й колективне спасіння через ідею « служіння народові » – що водночас був і національною, і соціяльною категорією.
Українське народництво значною мірою сформувалося в результаті радикальної інтелектуальної модернізації російського суспільства у 1860-х роках. Однак перенесене на галицький ґрунт, воно не знайшло тут свого російського відповідника. Серед освічених галицьких русинів домінував русофільський рух, що був представлений старшим поколінням і пропонував антизахідну консервативну утопію. Поширення західної радикальної культури, з одного боку, сильно здистанціювало русофілів й українофілів, з іншого боку – розширив ідеологічний репертуар українського національного руху й тим самим посилив його шанси на перемогу.
Біографія молодого Франка, його шлях до успіху і слави не можна розглядати поза контекстом цих змін. Більшість із них сталися без його участи і поза його волею. Однак він зміг скористатися з нових нагод із максимальною віддачею. Франко зумів нагромадити великий культурний капітал як найпродуктивніший і найцікавіший із тогочасних літераторів. Інакше стояла справа з соціяльним капіталом: обмежений простір руськоукраїнського публічного простору( що виявилося насамперед у порівняно невеликій кількості читачів) і суспільний остракізм, якого Франко зазнав замолоду, дуже завадили ширенню його впливів на сучасників. Найбільша ж перешкода полягала в існуванні у суспільстві великих сеґментів, байдужих до модернізаційних дискурсів націоналізму і соціялізму. Виникала загроза, що, як і в російському випадку, між вестернізованою радикальною елітою та традиційним і патріярхальним суспільством проляже прірва.
Подолання цих структурних обмежень не було справою самого Франка чи одного покоління. Традиційна слабкість інституційної бази східноевропейських інтелектуалів була загальною тенденцією. Франкові вдалося скомпенсувати бідність соціяльного капіталу нагромадженням
438