Частина друга. Франко та його суспільство
суспільства. Мова « поступу » була їм чужа, навіть ворожа. Між селянами й інтеліґенцією пролягала суспільна прірва, подолати яку можна було лише через ширення освіти і поступову зміну ментальних структур.
За таких умов консервативна утопія русофілів і далі зберігала сильні впливи. Успіх русофілів у розбудові своєї інституційної мережі у галицьких містах і селах був фактом, котрий не можна пояснити лише впливом « російських рублів ». Ефективність їхньої ідеології та практики полягала в умілому поєднанні традиції та модерности. Русофіли були « модернізаторами », але в консервативному сенсі – вони були прихильники запізнілої версії йосифинізму, що ставила собі за мету впровадження традицій Просвітництва і раціоналізму у публічні дискурси та публічні практики. В кожному разі, вони мали рацію існування доти, доки існував ancien regime.
Історична кон’ юнктура докорінно змінилася з падінням монархій. В австрійській частині ніколи не дійшло до реалізації русофільської утопії. Свій шанс консервативне крило у русько-українському таборі дістало у підросійській Україні. Тут воно було представлено т. зв. « малоросами », котрі, як і « русофіли », походили переважно з малозаможної знаті( якщо вважати греко-католицьке духовенство у Галичині квазизнаттю), суміщали свій локальний патріотизм( Landpatriotismus) із лояльністю до правлячої династії та відрізнялися своєю консервативною поставою. Весною 1918 р. за підтримки німецького окупаційного режиму вони скинули уряд Української Народної Республіки, встановили Українську державу під проводом гетьмана Павла Скоропадського і правили українськими губерніями колишньої Російської імперії аж до відступу німецьких військ. Однак за час війни і двох російських революцій українське селянство сильно зрадикалізувалося. А тому стосунки між консервативним « малороським » режимом і селянами були вкрай проблематичними, аж до тої міри, що Українська держава стала тереном масових антиурядових селянських повстань 32.
Період 1914 – 1923 рр. став пробним каменем для конкуретних ідеологічних батьківщин. Війна і революція сильно зактивізували перехід « селян у націю ». Якщо творення модерних націй було результатом модернізаційних процесів, то саме ця війна завдяки масовій мобілізації селян стала наймасовішим вторгненням модерного світу у традиційне життя села. Війна також « націоналізувала » селянство, наражаючи його на масивну національну пропаґанду ворожих сторін, змушуючи його долати великі відстані у складі бойових армій чи у натовпі воєнних біженців і тим самим
426