Розділ 17. Пророк у своїй вітчизні
в народні маси і діставала робітників з посвяти, промовляючи при тому до ідеальніших характерів 30.
Цитовані вище свідчення походять від людей, які були чужими чи навіть ворожими до Франка і його радикального руху: Кістяковський належав до поміркованого крила Громади і його дратував Драгоманов « як генерал от революции », натомість Франко дратував Свистуна проповіддю нігілізму, а Тарнавського – проповіддю атеїзму. Якщо додати до цих свідчень розлогу цитату з Франка про те, як у часи його молодости соціялістичні ідеали розпалювали його товаришів « до фанатизму » і як їм марився « великий соціялістичний переворот »( див. розділ « Як Франко став генієм »), то можна скласти собі уявлення, що пропонована у « Захарі Беркуті » формула ідеологічної батьківщини відповідала уявленню значної частини інтеліґенції, незалежно від того, до якої національної орієнтації( Свистун був русофілом), частини земель( Кістяковський жив у Російській імперії) чи ідеологічної групи( Тарнавський був народовцем) вона належала.
Залишалася, втім, одна велика проблема з реалізацією цієї формули. Нею була живучість традиційного суспільства. Є правдою, що Европа в останні десятиліття XIX ст. – перші десятиліття XX ст. швидко модернізувалася. Однак ступінь цієї модернізації напередодні 1914 р. не варто перебільшувати. Як нагадує нам Арно Маєр, із шести суперпотуг, які зійшлися між собою у Першій світовій війні – Австро-Угорщини, Британії, Італії, Німеччини, Росії та Франції – лише Франція не була монархією( до того ж стала республікою порівняно недавно, у 1875 р.); у жодній із них( включно з Францією та Британією) промислова буржуазія та середній клас не мали політичної влади; за винятком Британії, всюди у господарстві домінував аґрарний сектор, а великі промислові центри оточував океан сільських господарств і традиційних мануфактур; нові класи старалися наслідувати у своїй поведінці аристократію; класичні зразки домінували у культурному виробництві, і прихильники цієї культури втішалися легшим доступом до кар’ єр та офіційних призів. Потрібно було двох світових воєн, щоб повністю викорінити ancien régime в Европі 31.
Уявлена спільнота молодого Франка була « нацією поступовців ». Якщо її визначати через його читачів, то не можна позбутися враження того, що на середину 1880-х років вона була дуже малочисельною, економічно слабкою та політично дуже змарґіналізованою. Ситуація могла докорінно змінитися, якби вдалося догукатися до сердець і голів наймасовішої групи – селянства. Франко поставив селян у центр своєї батьківщини. Однак селяни, рівно руські та польські, міцно були оповиті структурами традиційного
425