Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1

Розділ 17. Пророк у своїй вітчизні своєї зорганізованости. У них живе дух бунту і непокори будь-якій владі над ними. Вони визнають лише одну владу – владу власної громади. Уособленням цієї влади є місцевий знахар Захар Беркут, сивий 90-річний старець – найбільший авторитет серед селян і поважаний усіма громадський провідник. Замолоду він довгі роки ходив від одного до другого знахаря, «по горах і по долах», заким навчився лікувального ремесла. Він був і в Галичі, тодішній столиці Червоної Руси, був навіть у Києві, і всюди бачив одне: як руські князі та бояри нищать громадські порядки по селах, щоб опісля перетворити роз’єднаних селян на своїх невольників і слуг. Але у цих мандрах Захар Беркут багато наслухався про громадські порядки у північній Русі, в Новгороді і Пскові, де немає влади князів, про добробут і розквіт місцевих людей. Ці розповіді запалили у його душі одне бажання – «віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своїй рідній Тухольщині» [16: 41]. Головним антагоністом Захара Беркута є не монгольські воєначальники, а місцевий боярин Тугар Вовк. Під приводом захисту місцевости від чужих племен він перебирає навколишні землі під свою владу і власність і тим загрожує свободі та достатку тухольців. Коли надходить час стати супроти монголів, Тугар Вовк переходить на бік ворога, сподіваючись їхьою силою зламати опір селян. Інтриґою сюжету є любов між сином Захара Беркута Максимом і дочкою Тугара Вовка Мирославою. Мирослава стає на бік свого коханого та його батька, навчає селян воєнних хитрощів і тим сильно спричиняється до їхньої перемоги. У фіналі монгольське військо гине разом зі зрадником Тугаром Вов ком, а Захар Беркут благословляє шлюб Мирослави і Максима. Радість перемоги затруює тільки те, що 90-річний старець відчуває близьку смерть. На смертному одрі він звертається до односельців, і це прощальне слово варто навести тут повністю: воно вочевидь є Франковим програмним ствердженням того, якою має бути батьківщина для селян: « А тепер діти, встаньте і підведіть мене крихіточку! Я хотів би ще перед відходом сказати дещо до громади, якій я старався служити весь свій вік. Батьки і браття! Нинішня наша побіда – велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один з всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душе, що се не був остатній удар на нашу громадську твердиня, що за ним підуть інші і 419

Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 419