Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 416
Частина друга. Франко та його суспільство
Його філіпіки були спрямовані супроти Франка, Павлика, Терлецького та
ін. радикалів-українофілів – він називав їх не інакше як «изменниками»,
котрі сіють «ненависть, злость и лжи ночныи / И споры межъ народныхъ
слугъ», і накликував на них «голодныхъ змій, скорпьоновъ бичи», «громы»,
«огни геены», «вс∆ адскіи мученья» 12 .
Задля унаочнення того, що вислови Свистуна і Гушалевича не були
поодинокими випадками, а виражали певну тенденцію, наведемо ще одну
цитату – цього разу з русофільського поета «Владимира из ущелій Карпат»
(Євгенія Фенцика). Він відмовляв «нігілістам» права вважатися «синами
Русі»:
Нет, Вы не сыны народа
Русского, он чужд для вас.
Росс забыть не мог бы Бога.
Русским свят небесный глас.
Растерзать иль изувечить
Хочете вы мать свою,
И сделать калекой вечной
Сто миллионную семью.
Вы требуете свободы,
И съ револьвером в руках.
На своих, на мать – уроды!
Смерть наводите и страх.
Русь свята и все Славянство,
Вся родимая семья
Изъявила громко, гласно,
Что вы все враги ея 13 .
Зіставлення Свистуна, Гушалевича і Фенцика показує ще одну най
радикальнішу точку розходження між ними та молодими лівими украї
нофілами. Ця точка є революційний терор («свобода с револьвером в
руках»), що не зупиняється перед царевбивством. Батьківщина русофілів
була погано означувана географічно. Але вона була чітко персоніфікована
в особі «доброго монарха» – австрійського цісаря чи російського царя.
Революціонери, влаштовуючи замахи на миропомазаного монарха, цілилися
у саме серце русофільської батьківщини. Натомість для молодих соціялістів
царевбивство було не лише цілком виправданим, але й бажаним актом: без
нього неможливо наблизити царство свободи. У своїх «Тюремних сонетах»
Франко уславляв найвідоміших російських царевбивць – Каракозова, Соню
(Соф’ю Пєровську) – і закликав своїх читачів відомстити їхні муки:
416