Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 415
Розділ 17. Пророк у своїй вітчизні
і в українофільських домах. А іншу його поезію – «Мир Вам, браття» –
співали в сільських читальнях, якщо вірити цитованому тут Кониському,
разом із «Ще не вмерла Україна». Що відрізняло Франкову батьківщину
від батьківщини русофілів і частини українофілів, то це її радикальне
соціяльне спрямування. Показовим є приклад Филипа Свистуна, одного
з чолових русофільських ідеологів: він був готовий визнати Шевченка
народним поетом, однак був категорично проти нігілізму, якого пов’язував
із Драгомановим та його учнями:
Мы еще не раз услышим о попытках водворения его [нігілізму. – Я.Г.]
у нас, но, даст Бог, мы, крепко стоя при церкви и народности, отразим
все покушения людей, потерявших всякое чувство благороднейшее и
мечтающее об <...> убийствах 8 .
З писань Филипа Свистуна можна зрозуміти, чому українофільство
Франкового типу було принципово неприйнятне для ідеологів русофільства.
Вони могли його терпіти як літературний рух у рамках загального все
слов’янського національного пробудження: спробу писати мовою про
столюду можна було вважати курйозом або помилкою, але врешті-решт
українофільство збагачувало загальноруську культуру. Врешті-решт, по
дібну формулу – українська література як частина загальноруської, разом
із білоруською та російською – пропонував сам Драгоманов у 1870-х роках
у своїх писаннях, друкованих у Галичині. Для нього відділяти «руських»
(українців) від «русских» (росіян) було таким самим безглуздям, як
у Франції «франків» від «французі