Розділ 17. Пророк у своїй вітчизні
Навіть якщо ці подорожні записки грішать перебільшенням( сумнівно, чи кожний « мужик » знав, якої він віри і національности), вони суголосні зі спогадами Устияновича у тій частині, коли говорять про великий перелом середини 1880-х років. Як й Устиянович, Кониський пов’ язує позитивні зміни з тим, що руська мова і література набула такої самої гідности, що й німецька і польська – зокрема, вона ввійшла в публічний простір як міста, так і села. Франко присутній у цих свідченнях менш чи більш імпліцитно: у спогадах Устияновича – як одна з тих осіб « таланту і пожертвовання », « витревалою працею » яких здобуто вирішальний перелом, та як автор повістей, « яких у нас ще не бувало »; у записках Кониського – як один зі « львовских борцов за права народа » та « лучших русинских писателей », про яких знають руські селяни.
На середину 1880-х років у Галичині українофільська орієнтація почала брати гору над русофільською. Це не була ще остаточна перемога. Але це був початок зміни в загальному балансі сил різних національних орієнтацій у руському таборі. У науковій літературі існує декілька її інтерпретацій. На думку Івана-Павла Химки, вирішальну роль відіграв зовнішній політичний чинник: після судового процесу 1882 р. влада піддала русофілів переслідуванням 4. Цим поясненням не можна легковажити. Справді, русофіли так і не змогли отямитися від тяжкого морального та фізичного удару, якого їм було завдано на початку 1880-х років – хоча де в чому( якот у розбудові мережі читалень) їхня перевага зберігалася аж до початку XX століття. Проте як контрарґумент можна навести історію Франка. На середину 1880-х років він зазнав більше репресій, аніж Іван Наумович чи будь-хто з русофільських лідерів: його ув’ язнювали двічі, він був підданий суспільному остракізмові, його видання реґулярно конфіскували, а сам він тривалий час був під наглядом поліції. Однак течія, яку він уособлював, не втратила своєї динамічности.
Інше пояснення пропонує Павло Маґочій. Причину перемоги українофільської орієнтації він бачить у тому, що українофіли мали на своєму боці « силу літературного генія » Івана Франка. Франкові своєю творчістю вдалося показати, що українська мова є життєздатним знаряддям вираження всіх аспектів інтелектуального життя 5. Таке пояснення підкреслює важливий аспект національного руху « недержавних народів », де мовне питання відіграє особливо важливу роль інтеґраційного чинника. Однак ця інтерпретація не враховує того, що поняття « геній » у ті часи визначалося не лише кількістю і якістю літературної продукції, але ще й суб’ єктивними чинниками. Відповідно до них літературним генієм міг вважатися не лише
411