Розділ 1. Пограниччя під тиском змін
«... Йти за течією » – ось, хоч важко, може, повірити в це, ментальність орієнталів взагалі, а русинів зокрема. Це є, можливо, однією з якостей чи одним з недоліків раси, все ще слабко розвинених і примітивних, щоб мати власні расові концепції, майже вроджені ідеї чи ментальності, повністю індивідуальні у своєму контексті, повністю відмінні від усіх інших і настільки поширені поміж всього народу, що серед тисяч ви не знайдете особистости, здатної піднятися понад ці ідеї; але тим не менше, як я собі уявляю, це одна з головних характеристик народів, сформованих і розвинутих цивілізаціями Сходу. У всіх формах цих цивілізацій присутнє щось пасивне. Навіть у своїй діяльності народи Сходу виступають як єдине тіло, і окремі особи майже ніколи не здатні мислити чи діяти в спосіб відмінний від того тіла 64.
Слова Шептицького мають тим більшу вартість, що їх можна кваліфікувати як « свідчення свідка проти себе »: по-перше, він ставився до своєї пастви зі щирою симпатією, по-друге, виводив ментальність русинів із ритуальних практик церкви, яку сам очолював. Тезу про існування окремої « східнохристиянської культурної спільноти » поділяють багато дослідників Східної Европи. У XIX ст. вона була найпомітнішою серед східнослов’ янських( пізніших українських, білоруських та російських) селян. Їхня традиційна культура була генетично пов’ язана зі східнохристиянською есхатологією. Багато в чому вона була чужою чи навіть ворожою до модерної культури тієї частини східнослов’ янських еліт, що зазнавала впливу вестернізації 65.
На масовому рівні вона виражалася в живучості в уяві мільйонів мешканців Центральної та Східної Европи поняття Русі – розпливчатого окреслення східнослов’ янської спільноти, члени якої вживали старослов’ янської мови у церковній практиці, розмовляли взаємозрозумілими говірками, мали рудиментарну історичну пам’ ять про своє спільне походження й усвідомлювали свою відмінність від західних християн та іудеїв. Лише поступово, підкоряючись доцентровим впливам великих культурних центрів – таких, як Київ, Львів чи Вільно, – з цього великого простору почали вилонюватися окремішні національні ідентичності. Відповідно до мовнокультурних схожостей і відмінностей, існувало декілька різних варіянтів: витворення єдиної східнослов’ янської нації; перемога асиміляційних проєктів, підкріплених силою державного( російського чи польського) апарату; утвердження окремих національних ідентичностей для більших етнічних груп( української, білоруської та російської) або поява змішаних ідентичностей( як-от спільна « руська » ідентичність для українців і білорусів) 66.
41