Розділ 1 . Пограниччя під тиском змін
«... Йти за течією » – ось , хоч важко , може , повірити в це , ментальність орієнталів взагалі , а русинів зокрема . Це є , можливо , однією з якостей чи одним з недоліків раси , все ще слабко розвинених і примітивних , щоб мати власні расові концепції , майже вроджені ідеї чи ментальності , повністю індивідуальні у своєму контексті , повністю відмінні від усіх інших і настільки поширені поміж всього народу , що серед тисяч ви не знайдете особистости , здатної піднятися понад ці ідеї ; але тим не менше , як я собі уявляю , це одна з головних характеристик народів , сформованих і розвинутих цивілізаціями Сходу . У всіх формах цих цивілізацій присутнє щось пасивне . Навіть у своїй діяльності народи Сходу виступають як єдине тіло , і окремі особи майже ніколи не здатні мислити чи діяти в спосіб відмінний від того тіла 64 .
Слова Шептицького мають тим більшу вартість , що їх можна кваліфікувати як « свідчення свідка проти себе »: по-перше , він ставився до своєї пастви зі щирою симпатією , по-друге , виводив ментальність русинів із ритуальних практик церкви , яку сам очолював . Тезу про існування окремої « східнохристиянської культурної спільноти » поділяють багато дослідників Східної Европи . У XIX ст . вона була найпомітнішою серед східнослов ’ янських ( пізніших українських , білоруських та російських ) селян . Їхня традиційна культура була генетично пов ’ язана зі східнохристиянською есхатологією . Багато в чому вона була чужою чи навіть ворожою до модерної культури тієї частини східнослов ’ янських еліт , що зазнавала впливу вестернізації 65 .
На масовому рівні вона виражалася в живучості в уяві мільйонів мешканців Центральної та Східної Европи поняття Русі – розпливчатого окреслення східнослов ’ янської спільноти , члени якої вживали старослов ’ янської мови у церковній практиці , розмовляли взаємозрозумілими говірками , мали рудиментарну історичну пам ’ ять про своє спільне походження й усвідомлювали свою відмінність від західних християн та іудеїв . Лише поступово , підкоряючись доцентровим впливам великих культурних центрів – таких , як Київ , Львів чи Вільно , – з цього великого простору почали вилонюватися окремішні національні ідентичності . Відповідно до мовнокультурних схожостей і відмінностей , існувало декілька різних варіянтів : витворення єдиної східнослов ’ янської нації ; перемога асиміляційних проєктів , підкріплених силою державного ( російського чи польського ) апарату ; утвердження окремих національних ідентичностей для більших етнічних груп ( української , білоруської та російської ) або поява змішаних ідентичностей ( як-от спільна « руська » ідентичність для українців і білорусів ) 66 .
41