Розділ 16. Як Франко став генієм
одиноку інтеліґенцію руску, були головними керманичами, провідниками народного житя. Правда, що тепер очі усіх звернені на світську інтеліґенцію, як на верховодячу( іменно від часу першого народного віча), а на духовну як на вспомагаючу » 47. З появою нового покоління перервалася важлива традиція, що її можна передати словами пісні, співаної у стародавній Спарті: « Ми є тими, ким ви були, ви будете тими, ким ми є ». У молодих людей 1870 – 1880-х років було відчуття, що вони будуть іншими. Тому вони називали себе напівжартома-напіввсерйоз « новими людьми » 48.
Подібну тенденцію спостерігаємо й серед галицьких євреїв. Від початку 1880-х серед них більшає число людей із секулярними професіями. Часто ті, хто обрали нові професії, були синами рабинів 49. Нове покоління « поступових євреїв » відрізнялося від попереднього покоління галицьких єврейських просвітників однією підставовою рисою: вони не знали єврейської релігійної традиції й не поділяли поваги до старої єврейської культури 50. Їхні біографії відображали одну з головних тем в історії східноевропейського єврейства – пошук нової ідеології у період швидких змін 51. Франко проголошував суспільний етос свого покоління поетичною формулою: « Лиш боротись – значить жить ». Це гасло майже дослівно перегукувалося зі словами молодого засимільованого єврея Вільгельма Фельдмана « Бути людиною – значить боротися » 52.
Серед обставин, у яких проходила молодість нового покоління, на найперше місце можна поставити крайню бідність. Більшість із цих людей були провінціяли. Навчання в гімназії та в університеті вимагало переїзду у більші міста і Львів, життя в яких – а особливо у галицькій столиці – було дороге. Допомогою були гроші або продукти з дому. Однак вони находили рідко і нереґулярно; їх брали з сімейних заощаджень, а вони у греко-католицьких священиків, а надто в селян, не могли бути аж такими великими. Тому студентська молодь проводила життя, гідне старожитних стоїків. Михайло Зубрицький у часи свого навчання у Дрогобицькій гімназії часто був голодний настільки, що його, зглянувшись, частували хлібом жебраки 53. Володимир Навроцький, навчаючись у Львівському університеті, цілими місяцями жив двома шклянками кави з молоком, користаючи з кредиту, що мав у віденській кав’ ярні. Взимку він ходив у дірявих штанах та літньому піджаку і мешкав на квартирі, де за ніч вода замерзала на лід 54. Людвік Кживіцький так описував навчання у Львові братів Дашинських: « Обидвоє жили в злиднях, і чай з хлібом, а на свята – булка, творили головний складник їхнього обіду. Поява м’ яса, сира – то вже були дні святкові ». У тих же спогадах він розповідав про дивну поведінку Анни Павлик під час спільної
401