Частина друга. Франко та його суспільство
автономії й творення публічного простору. Безпосереднім досвідом у цьому процесі юнаків із Франкового покоління була полонізація освітньої системи, що припала на їхні гімназіяльні й університетські роки, а також праця у новостворених громадських інституціях.
У найзагальніших рисах цей досвід можна визначити як спільне, хоч і не цілком виразне відчуття, що старий світ добігає кінця, а новий твориться прямо перед їхніми очима. Київський громадівець Олександр Кістяківський записав у щоденник на початку 1880-х років: « Нужно быть тупым, чтобы не видеть, что революция двадцать лет как началась и идет крещендо » 43. Поколіннєву групу Франка і його товаришів якраз і визначало позитивне ставлення до цих змін. Це відчуття було наслідком пережитого й прочитаного. Як згадував Франко про атмосферу 1870-х – початку 1880-х років,
Соціялістичні ідеали розпалювали людей до фанатизму; при тім ті ідеї далекі були від тої критичности, якої набрали ся пізніше. Маркс( і то лише перший том [« Капіталу ». – Я. Г.] був євангелієм, а те, чого не ставало в ньому, доповнювано фантазією, чуттям. Великий соціяльний переворот мерещився всім на яві; Енґельс і інші західноевропейські соціялісти пророкували його настання за 10 літ, а коли ті літа минули, переносили речинець на дальших 10 літ і т. д. 44
Віра в неминучість змін була пов’ язана з обставинами особистого життя. За спостереженням соціологів, особливу схильність до екстремальних постав і радикальної ідеології виявляють ті еліти, які сформувалися внаслідок соціяльної мобільности вгору чи вниз 45. У випадку Франкового покоління це була перша поколіннєва група, яка заняттями і способом життя різко відрізнялася від своїх батьків. Певна частина – як Михайло Павлик – походили з самих низів. У більшості ж випадків молоді люди були синами греко-католицьких священиків, але самі священиками не були. Це добре помітно на змінах у керівництві головних національних організацій галицьких русинів: на зміну « попівському » етапові національного руху наприкінці 1870 – на початку 1880-х років прийшов т. зв. « професорський », представлений головно вчителями(« професорами »), меншою мірою – адвокатами, що переймуть керівництво на початку XX ст. 46 Молодь, яка дебютувала у ці часи, чітко усвідомлювала зміни. У « Пропам’ ятному письмі львівських богословів-народовців до Провідників народної партії »( 1885 р.) його автори – група, яка підтримувала Франка у час його конфлікту з народовцями – писали, що « минули вже ті часи, коли попи, становлючи
400