Розділ 16. Як Франко став генієм
принаймні вважав сам Франко: « В середині 70-х років виступило у нас на сцену нове, наймолодше покоління, до котрого й я себе причислюю », – писав він у квітні 1886 р. до Елізи Ожешкової [ 49: 57 ]. Наступну поколіннєву зміну можна датувати кінцем 1880-х років: тоді з’ явилася група т. зв. « молодих радикалів », які йшли набагато далі за Франка і скептично ставилися вже до його ідеалів 40.
Соціологи кажуть, що формування людської особистости відбувається в юності, у віці між 17 і 25 роками – саме у цей час молода людина відкриває свою ідентичність 41. Проста аритметична операція дає змогу з’ ясувати, що формативні роки « Франкового покоління » – людей, що народилися між 1850 і 1865 рр., – припадали на 1870 – 1880-ті. Для дальшої дискусії про роль Франка у реформуванні суспільно-політичного і культурного поля важливо визначити ключові моменти їхнього формативного досвіду.
Але перед цим варто зробити два застереження. По-перше, далеко не всі з Франкових ровесників у русько-українському таборі переживали цей досвід у той самий спосіб, що Франко та його оточення. Багато хто до Франкових ідеалів і переконань був наставлений байдуже чи навіть вороже 42. Тому щодо Франкових однодумців правильніше було би вживати поняття не « покоління », а « група всередині покоління »( a generation unit) або « когорта ». По-друге, схожий формативний досвід можна спостерігати і серед тогочасних молодих поколінь поляків і євреїв в австрійській Галичині та українців і росіян у Російській імперії. Спільні пережиття та спільні ідеали привели, серед іншого, до тісної співпраці Франка та його товаришів із польськими, єврейськими та російськими однолітками як у Галичині, так і поза нею. Тому « Франкове покоління » було водночас і вужчим, і ширшим поняттям порівняно з біологічним поколінням його русько-українських ровесників. Франка і його товаришів єднав не просто спільно пережитий досвід, а спосіб, у який вони реаґували на нього.
Покоління, яке народилося у 1850-х роках, формувалося в атмосфері великих політичних змін на европейському континенті: об’ єднання Італії та Німеччини, поразки польського повстання 1863 р. і балканських воєн, широкомасштабного реформування Російської й Австрійської імперій, появи Паризької комуни, Інтернаціоналу та революційного тероризму. На місцевому рівні це почуття пов’ язувалося також із кардинальними змінами у способі існування найчисельніших груп галицького суспільства – селян, поміщиків, ремісників та євреїв – після ліквідації панщини у 1848 р. та останніх залишків антиєврейського законодавства, технічної революції тощо. Політичні прикмети 1870 – 1880-х років у Галичині – це запровадження
399