Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 398

Частина друга. Франко та його суспільство «повернути назад до народу значить: покинути раз назавсіди нам, синам і учителям східної, правдиво народної церкви, пройнятої наскрізь любов’ю, всі антихристиянські нахиби супроти правдивої Христової науки, занесені до нас чужиною». Франко критикував цю позицію як інтелектуальне божевілля, з допомогою якого Наумович, слідом за російськими пан­ славістами, «хотіли б повернути Росію назад в допетровську – по їх думці, чисто руську – добу». Для Франка ліком на національні хвороби мав би бути рух уперед, задля якого треба пересадити на руський ґрунт, «мов чу­жоземну, але сильну рослину», головні здобутки західної цивілізації: «всі нові думки, нові ідеї, винаходки людського розуму, все, що прояснює людський світогляд, все, що йде до світла, вольности, щастя» – власне, всього, проти чого так гостро виступав Наумович, аж до «вільнодумства на полі економічнім» [45: 141–142, 146–149]. Дуель Франка і Наумовича була не просто боротьбою двох людей, пройнятих амбіцією стати «галицьким генієм». Кожен із них представляв свою модель розвитку галицько-руського суспільства, і ці моделі докорінно різнилися між собою. Якщо, однак, абстрагуватися від їхньої ідеологічної спрямованости, а брати під увагу масштаби читацької популярности одного і другого, то вони мали однакові шанси на перемогу. Франко та його покоління Виникає питання: якщо суспільно-політичні ідеали Франка і Наумовича були рівнозначними за своєю силою, то чому молодь вибрала саме Франка? Шукаючи відповідь, варто почати зі спроби відтворити колективну біо­ графію людей, що визнавали Франка за свого «духового батька». Більшість із них були його однолітками або на 5–10 років молодшими чи старшими за нього (найстаршим був Остап Терлецький, який народився у 1850 р., наймолодшим – Кирило Трильовський, 1864 р.н.). І фізично, і соціологічно вони творили з Франком одне покоління. Критичне ставлення молодої ґенерації до ідеалів, що їх дотримувалися старші керівники русько-ук­ раїнського табору – не лише русофілів, але й українофілів, – дає підстави оз­начити їхні стосунки запозиченою з російської літератури метафорою «батьки і діти» (метафорою тим доречнішою, що багато молодих людей із Франкового оточення свідомо моделювало своє життя, взоруючись на героїв Турґенєва та інших «проґресивних» російських письменників). Дебют цього покоління на публічній сцені був пов’язаний із революцією в «Академическом кружке» та першими соціялістичними процесами. Так 398