Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 397
Розділ 16. Як Франко став генієм
почасти поділяли й українофіли: хоча їх і дратувало його радикальне
русофільство, вони вважали його визначним талантом, першорядним
популярним письменником і високим духовним авторитетом 38 .
В особливу заслугу Наумовичеві ставили його клич «Назад до народу».
Так називався цикл його статтей, надрукованих 1881 р. у «Слові». Головний
їхній пафос полягав в оскарженні світської інтеліґенції, яка з кар’єрних
міркувань забуває про Русь й асимілюється у німецьку та польську культури.
Тільки селяни, на думку Наумовича, зберегли свою руськість. Вона, серед
іншого, проявляється в їхній інстинктивній симпатії до Росії та руської
культури. У Галичині серед селян, твердив він, немає нікого, хто сказав
би: «москаль чужий нам чоловік, і його язик нам чужий». Наумович не
вірив, що коли-небудь прийде час, коли у Галичині скажуть: «Я не русскій,
я українець». Натомість він не сумнівався у великому майбутньому Росії.
Свої надії він пов’язував найперше зі зміною курсу Російської імперії
після приходу нового російського царя Алєксандра III, який, повідомляли
галицькі русофільські газети, виголосив заклик: «Назад к народным
добродетелям – вон с западноевропейской порчею!» 39 .
У статті Наумовича та цитованому вище листі з Києва виразно про
ступає головний набір ідеологем галицького русофільства: принципове
антизахідництво, консервативність і наголошування на вірності схід
нохристиянській (православній) вірі, її вченню та обряду. Їхня уявна бать
ківщина – не Російська імперія, охоплена «западноевропейскою порчею», а
«свята Русь», якої насправді немає, але яка неминуче має відродитися. Вони
готові трактувати галицько-руську селянську культуру та селянську мову
як один із виявів «руськости» – але вони проти України як секуляризованої
західної моделі національного розвитку.
Того ж року у відповідь Наумовичу Франко написав статтю «Чи
вертатись нам назад до народу?». Його критика спрямована не стільки
проти русофільської орієнтації Наумовича, скільки проти його «назад
ництва» – тобто свідомого протиставлення себе суспільному проґресові
(характерною є кличка, яку Франко придумав для Наумовича: «Рак
Поступович» [3: 242]). Франко солідаризувався з Наумовичем там, де він
критикує руську інтеліґенцію за відчуження від селянства та закликає
будувати нову політику, базовану на народних інтересах. У цій критиці він
бачив повторення тих тез, котрі радикальна молодь виголошувала у 1878 р.
Однак попри позірну схожість Наумовича і Франка розділяла ідеологічна
прірва: якщо перший закликав інтеліґенцію вернутися «назад до народу»,
то другий пропонував їй рухатися «наперед з народом». Для Наумовича
397