Частина друга. Франко та його суспільство
Наумович ніколи не міг простити Франкові « Думи про Наума Безумовича ». Це саме за його доносом почалося розслідування у справі таємного гуртка у Львівській руській гімназії: Наумович оскаржив Франка, що той ширить серед гімназистів соціялізм і атеїзм. Слідство над таємним гуртком сприймали як вираз боротьби двох політичних течій, « керованих двома найзавзятішими представниками їх, які вже й о тюрму зачепилися » – о. Іваном Наумовичем і Іваном Франком 33.
Змагання Франка і Наумовича допроваджували до антагонізму двох течій, які до того часу старалися уникати конфлікту. Характерно, що Володимир Барвінський у своїх статтях про « процес Ольги Грабар і товаришів » старався тримати м’ який тон щодо русофілів, а Іван Наумович та Венедикт Площанський послали телеграму співчуття на смерть Володимира Барвінського. Хоча Наумович і був автором відомої заяви 1866 р. про те, що « ми не руські з 1848 р., ми справжні русские », однак від проголошення « російського ірредентизму » утримувався. Уміння говорити не договорюючи було характерними рисами русофільського руху, й Наумович добре володів цим мистецтвом. Його нерішучість виявилася, зокрема, в тому, що він майже за два з половиною роки – від початку своєї екскомунікації з грекокатолицької церкви – не наважився перейти у православ’ я. По наверненню на православ’ я він покинув Галичину й у 1886 р. разом із сім’ єю переїхав до Києва. Там його чекали численні розчарування. У листах до галицьких друзів він скаржився на бідність, на нових знайомих, яких обзивав « жуліками », на брак порядку, на молодь, що не має « ни веры, ни чести, ни чувства ». « Бедная Россия, – писав він у листі до Корнила Устияновича у 1889 р. – При всем своем могуществе нельзя назвать ее великой, она не русская и Бог знает какая ». Він не втрачав, однак, надій на її переродження: « Но Бог не оставляет ее. Он послал ей царя, который делает все, чтобы поставить ее высоко-высоко – переродить ее, сделать ее христианской, не казенноправославной » 34.
У Російській імперії Наумович жив на пенсію російського уряду. Нестримна натура, він зайнявся справою переселення руських селян на Кавказ, але в 1891 р. помер за загадкових обставин( підозрівали отруєння). Поховали його на Аскольдовій могилі у Києві 35.
Наумовичева смерть дала новий поштовх до творення культу. Апологети стверджували, що його вплив на своє покоління можна порівнювати з Шевченковим і Пушкіновим 36. У своїх виданнях для селян, казали вони, він « явился гениальным творцем той простонародной русской литературы, в которой не нашел себе равного во всем русском мире » 37. Таку оцінку
396