Розділ 16. Як Франко став генієм
очах публіки, то це його велика особиста харизма, помножена на досвід переслідувань. Високий, із довгим волоссям і бородою, у рясі, він виразно відрізнявся і від світської інтеліґенції, і від звичних греко-католицьких священиків, які стриглися і голилися. Наумович був обдарованим самоуком. Не маючи медичної освіти, лікував хворих гомеопатією. Про нього говорили, що він має магнетичну силу і лікує хворих покладанням рук. Окрім того, він захоплювався астрономією, садівництвом й одним із перших серед галицьких русинів зайнявся фотографією 28.
Наумович був авторитетом серед русинів насамперед завдяки своїй активній громадській діяльності. Йому належала заслуга у створенні першої просвітницької організації – « Общества имени Михаила Качковского ». Коли Франко тільки починав свою кар’ єру, Наумович уже втішався славою « Просветителя Галицкой Руси ». Про велику різницю у їхній суспільній вазі промовляє така деталь: Третій з’ їзд « Общества имени Качковского »( 1876), обравши головою Наумовича, пропозицію львівських студентів Василя Давидяка та Івана Белея обрати Франка його заступником відхилив на тій підставі, що « г. Франко еще неизвестен » 29. На початку 1880-х їхні позиції вирівнялися. Зокрема, за ними обидвома визнавали винятково великі заслуги у справі просвіти народу 30. Що поставило їх на однакову, недосяжну для інших висоту – то це факт, що обидвоє постраждали « за ідею ». Наумович був одним із головних звинувачуваних під час процесу « Ольги Грабар і товаришів », відсидівши в тюрмі майже півтора року, з грудня 1883 до серпня 1884 р. 31 Про популярність Наумовича говорить факт, що при виході з тюрми його вітав великий гурт його прихильників, у тому числі селяни. Коли він з’ явився на бенкеті галицьких русинів у Львові, зібрана там публіка підхопила його на руки і під спів « Многая літа » обнесла по цілому саду, де той бенкет відбувався. Присутні там селяни цілували йому руки і плакали від зворушення 32.
Стосунки між Франком і Наумовичем можна охарактеризувати як особисте змагання двох харизматиків. Першим завдав удару Франко. У 1878 р. він написав сатиричну поему « Дума про Наума Безумовича ». Вже саме перекручення імені Івана Наумовича мало неабиякий комічний ефект. Франко розвінчував образ Наумовича як руського патріота, показуючи його ультралояльну поставу до Відня, навіть більше – натякав, що ця лояльність не є безкорисливою(« Безумович бере гроші, / А рутенці голосують » [ 3: 246 ]). Ця сатира, як й інша написана « на злобу дня » « Дума про Маледикта Плосколоба »( редактора « Слова » Венедикта Площанського), ходили по руках студентської молоді у Львові та на провінції. Вони були дуже популярними під час процесу « Ольги Грабар і товаришів ».
395