Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 393
Розділ 16. Як Франко став генієм
література не могла оминути комплексу поета-пророка. У писаннях
діячів русько-українського руху XIX ст. можна надибати один часто
повторюваний мотив: очікування появи власного національного поета,
«галицького солов’я». Його поезія покликана «воодушевити серця»,
послужити «поштовхом для смілих подвигів і невсипущої діяльности».
Серед тогочасної інтеліґенції поширена була віра, «що народ без поезії, без
ідеалів приречений на жалюгідне існування і не доб’ється видного становища
у світі». Від самого початку «національного відродження» й аж до останньої
третини століття галицько-руська публіка не могла похвалитися жодним
голосним іменем, який би своїми творами «порушив розум» і «притягнув
серця». Чулися жалі, що в русинів немає власного Гомера, власного Шилера,
Пушкіна і Міцкевіча 18 , ані «хоть маленького Крашевського» 19 . Тогочасні
лідери, як писав Корнило Устиянович, «не мали ані вищого погляду на
речі, вищого польоту мислі – словом, ні один не був все-люблячим, все-
обнимаючим, за все дбаючим генієм народним, на котрого би можна неначе
на який образ дивитися, котрого би можна було за неоспорний авторитет
узнати і сміло за ним іти, куди лише поведе» 20 . Очікування національного
поета прирівнювалося до очікування «Назорея» – нового Ісуса Христа,
без якого «не можливо підняти галицько-руське письменство до ступня,
відповідного потребам часу» 21 .
До певної міри, ці психологічні потреби могла задовільнити поява у
Галичині «Кобзаря» на початку 1860-х років. Ця поява привела до перших
проб витворити культ Шевченка як національного русько-українського
поета. Однак на межі 1870–1880-х років цей культ не вийшов поза середовище
його творців, молодих народовців. Для не-народовців несприйнятним був
«мужицький характер» його музи та єретичний зміст його творів. Решта
хоча не противилася цьому культові, але й не поділяла його, бо вважала,
що Шевченкова поезія не пасує добре до галицьких умов. У той самий час
почали формуватися специфічно галицькі культи Маркіяна Шашкевича 22 ,
Михайла Качковського 23 , Володимира Барвінського 24 , але без більшого
успіху.
Боротьба поетів
У кожному разі, коли Франко виступив на галицько-руську літературну
арену, місце національного поета залишалося вакантним. І він дозрівав в
атмосфері, коли багато охочих приміряли на себе цю роль. Франків гім
назійний вчитель Іван Верхратський думав про себе як про найбільшого поета
після Шевченка. Саме його, поряд із Федьковичем, вибрав Драгоманов, коли
393