Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 392

Частина друга. Франко та його суспільство Арешт, заслання, ув’язнення, рання смерть відігравали центральне місце у перетворенні поета у національного пророка. «Поет у в’язниці» став таким же стійким архетипом, як поет-геній, поет-пророк, поет-політик. Його прототипом став італійський поет і революціонер-націоналіст Сильвіо Пеліко. Ув’язнений Габсбурґами у 1820 р., дванадцять років по тому він видав книжку «Моє ув’язнення» («Le Mio Prigioni») про своє перебування у венеційській тюрмі, де політичним в’язням, як і кримінальним злочинцям, вдягали кайдани на ноги й змушували тяжко працювати за хліб і воду. Для европейської інтеліґенції XIX ст. не було нічого благороднішого, аніж по­страждати у в’язниці за свободу. До того часу тюрма була «відкрита» для всіх, але перебування у тюрмі не перетворювало в’язня на героя: його вважали звичайним злочинцем. Від штурму Бастилії, а особливо від часів романтизму, тюрма стала центральним символом боротьби за особисту і суспільну свободу 12 . Треба думати, що на сході Европи поняття «поета-генія» відігравало більшу суспільну роль, аніж на її заході. Хоча Шелі називав поета зако­ нодавцем для людства, мало хто в Англії серйозно сприймав цю заяву. Серед народів Центральної та Східної Европи література великою мірою виконувала роль ерзацу політики – передусім політики національної ідентичности 13 . Тому для місцевої читацької публіки поет був харизматичним лідером, втіленням колективних прагнень народу, і не лише його твори, а й сама біографія ставали леґендою. Прикладом може послужити посмертна слава лорда Байрона, поета і людини дії: незначна на його батьківщині, вона межувала ледь не з обожненням у слов’янських країнах. «Ніхто, вихований на польській літературі, не може позбутися образу поета як пророка», – писав Чеслав Мілош. Польський випадок можна вважати унікальним, бо тут сканонізовано як пророків аж трьох поетів: Адама Міцкевіча, Юліуша Словацького та Зиґмунта Красінського 14 . Образ поета як натхненного божественними силами пророка, відповідального за духовну та моральну долю нації, був центральним поняттям, навколо якого конструювала себе російська література 15 . У кінцевому рахунку, потреба мати свого національного поета-пророка була пов’язана з ключовою проблемою іден­ тичности для суспільства у процесі змін: створення стійких форм соціяльної організації шляхом вироблення системи суспільних мітів 16 . У випадку українського націотворення таку роль «поета-мітотворця» виконав Тарас Шев