Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 392
Частина друга. Франко та його суспільство
Арешт, заслання, ув’язнення, рання смерть відігравали центральне
місце у перетворенні поета у національного пророка. «Поет у в’язниці» став
таким же стійким архетипом, як поет-геній, поет-пророк, поет-політик.
Його прототипом став італійський поет і революціонер-націоналіст Сильвіо
Пеліко. Ув’язнений Габсбурґами у 1820 р., дванадцять років по тому він
видав книжку «Моє ув’язнення» («Le Mio Prigioni») про своє перебування
у венеційській тюрмі, де політичним в’язням, як і кримінальним злочинцям,
вдягали кайдани на ноги й змушували тяжко працювати за хліб і воду. Для
европейської інтеліґенції XIX ст. не було нічого благороднішого, аніж
постраждати у в’язниці за свободу. До того часу тюрма була «відкрита»
для всіх, але перебування у тюрмі не перетворювало в’язня на героя: його
вважали звичайним злочинцем. Від штурму Бастилії, а особливо від часів
романтизму, тюрма стала центральним символом боротьби за особисту і
суспільну свободу 12 .
Треба думати, що на сході Европи поняття «поета-генія» відігравало
більшу суспільну роль, аніж на її заході. Хоча Шелі називав поета зако
нодавцем для людства, мало хто в Англії серйозно сприймав цю заяву.
Серед народів Центральної та Східної Европи література великою мірою
виконувала роль ерзацу політики – передусім політики національної
ідентичности 13 . Тому для місцевої читацької публіки поет був харизматичним
лідером, втіленням колективних прагнень народу, і не лише його твори, а й
сама біографія ставали леґендою. Прикладом може послужити посмертна
слава лорда Байрона, поета і людини дії: незначна на його батьківщині, вона
межувала ледь не з обожненням у слов’янських країнах. «Ніхто, вихований
на польській літературі, не може позбутися образу поета як пророка», –
писав Чеслав Мілош. Польський випадок можна вважати унікальним, бо
тут сканонізовано як пророків аж трьох поетів: Адама Міцкевіча, Юліуша
Словацького та Зиґмунта Красінського 14 . Образ поета як натхненного
божественними силами пророка, відповідального за духовну та моральну
долю нації, був центральним поняттям, навколо якого конструювала
себе російська література 15 . У кінцевому рахунку, потреба мати свого
національного поета-пророка була пов’язана з ключовою проблемою іден
тичности для суспільства у процесі змін: створення стійких форм соціяльної
організації шляхом вироблення системи суспільних мітів 16 . У випадку
українського націотворення таку роль «поета-мітотворця» виконав Тарас
Шев