Розділ 16. Як Франко став генієм
з тим стається трансформація « написаного »: література стає товаром, що підлягає законам ринку. Це дає підстави для професіоналізації фаху літератора у XIX столітті 7.
З іншого боку, зростає суспільна вага цих текстів. Завдяки секуляризації освічених верств література стає замінником релігії: сфера літератури ніби сакралізувалася 8. Відтепер література мала бути не просто засобом розваги і способом заповнити вільний час, а культурним явищем, покликаним виконувати важливу суспільну роль: визначати нові суспільні ідеали. Поетів починають сприймати як природних провідників суспільства. Поетичний геній робив їх нібито подібними до Бога й наділяв даром пророцтва. Навіть теологи готові були визнати за поетами цю роль. Поети, – писав один з них, – « проникають у правду богослов’ я, рівно ж як філософії і фізики. Зі своєї вищої точки зору вони відкривають істини, котрі поки що перебувають поза горизонтом інших мислителів » 9.
Початки цих змін пов’ язують з ідеологією романтизму. Романтики не лише творили суспільне переконання про засадничу відмінність поета від інших людей, але й культивували її. Вони були певні, що поети не відображають, а творять реальність. Шелі називав поетів « невизнаними законодавцями людства », Гюґо малював образ поета як пророка, що тримає у руці смолоскип і ним висвічує майбутнє. Образ поета як центральної фігури літературного та суспільного життя дещо потьмянішав у добу позитивізму. Однак у Центральній та Східній Европі традиції романтизму були особливо живучі – тут він був чимось більшим, аніж просто літературним напрямком. Навіть нове покоління, яке намагалося якнайбільше наблизити літературу до науки, й далі плекало стару концепцію « поета-пророка » 10.
Зведення в одному семантичному полі термінів « поет – геній – пророк » творило нові значення. Дослідники літературного життя відзначають появу у XIX ст. архетипа « поета-політика » – особи, літературна творчість якої розпочинається в ранній молодості, а принісши славу, стає підставою для відігравання важливої суспільної ролі. Самих лише творів – хоч би вони були й геніяльні – для цього не достатньо. Творення літературного канону має багато спільного з канонізацією святих. Пророк мусив бути носієм високих моральних принципів. А оскільки особисте кожного життя поетів було далеким від моральної досконалости, у хід ішли певні суспільні стратегії, які б робили біографію поета достойною його пророчого дару. Головна з них була схожою до способу представляння житія святих і мучеників: моральне очищення через страждання 11.
391