Частина друга. Франко та його суспільство
в дитинстві хоча б одного з батьків. Втрата батьківської опіки змушує покладатися на власні сили. Як і в попередньому випадку, за свій суспільний успіх Франко мусив розплачуватися особистими трагедіями.
І, нарешті, віковий чинник: талановиті люди переважно добиваються успіху між 20 і 40 роками життя, сягаючи піку перед 40-річчям, а потім їхня творча активність поволі спадає. Хоча ця « крива успіху » є універсальною, пік активности може різнитися залежно від характеру діяльности. Вважається, що в поетичній творчості й у математиці її досягають найраніше, в інших природничих науках – пізніше, а найпізніше – в суспільних науках і гуманітаристиці. З цього огляду показова різниця в біографіях Франка та його однолітка Фройда: перший уже у 20-річному віці втішався популярністю, і до 30 року життя його вже зараховували до найвідоміших у краї людей, натомість до другого визнання прийшло аж у 40-річному віці.
Останній чинник указує на тісну взаємозалежність двох ключових окреслень Франка – « молодий » і « поет ». Роль цієї взаємозалежности ще більше зростає, коли перейдемо від « об’ єктивних » чинників до суб’ єктивних, тобто до того, кого тогочасне суспільство ладне було визнати за геніїв. Історики ідей відзначають сильну трансформацію поняття « геній » із переходом від традиційного до модерного суспільства. Первісно воно виводилося з імені античного бога, який опікувався чи то окремою особою, чи цілим містом. Інші значення – талант, вищий від посереднього, і, відповідно, людина, наділена такими талантами – розвинулися пізніше, у добу Відродження і Барока. Просвітництво остаточно змінило баланс значень – від духа-опікуна до вродженого таланту й талановитої людини. З іншого боку, змінився й сам об’ єкт застосування цього терміна: якщо раніше його застосовували до миропомазаних монархів, то тепер він поширився на митців, у тому числі – літераторів, і передусім – на поетів 6.
Факт поширення терміна « геній » на поетів означав глибоку трансформацію їх суспільного сприйняття. До межі XVIII – XIX століть слово « поет » викликало в уяві досить непривабливий образ людини з не цілком нормальною психікою та поведінкою або ж брехуна(« poeta mendax »). Головна функція поета була пов’ язана з релігійними культами і життям двору: він був потрібний для церковних і двірських урочистостей, де мав виголошувати замовлені йому вірші. Щоб вижити, він мусив мати мецената, який йому ці вірші замовляв і за них платив. Перехід до суспільства « неаристократичного » змінив саме поняття поета і його функції. Це стосувалося насамперед самого способу представлення поезії – не усний, а писемний, за посередництвом тексту, розмноженого друком. А разом
390