Розділ 15. Франко та його читачі
співпраці не мали великого успіху 52. Так само незначною є присутність молодого Франка на російськомовному ринку. Як він признавався у листі до Драгоманова( 10 травня 1884 р.), « я вже разів з десяток трібував писати до російських газет, а в кінці й плюнув, не добившися ні напечетання, ні відповіді »[ 48: 434 ]. У русофільських виданнях Франко не друкувався зовсім: літературна співпраця з ними раз і назавжди припинилася після перевороту у « Друзі » 1876 р.
Відомо, яку велику роль відіграє читацький ринок для самоуявлення національної спільноти. Географія Франкових публікацій і рецензій на них( див. таблицю 14) підтверджує висновок, зроблений на основі дослідження кола його читачів: він функціонував переважно на двох читацьких ринках: русько-українському та польському. Перший довкіл був менший, зате Франкова присутність там була набагато інтенсивнішою. У кожному разі, молодий Франко не поміщався у рамки лише однієї національної « уявленої спільноти » – і в цьому розумінні справді був « русько-польським поетом ».
Чому читали Франка?
Цифри говорять багато, але не говорять усього. Бо якби наклади й число публікацій мали вирішальне значення, то на читацькому ринку домінували би графомани. Щоб визначити впливи Франка треба перейти від мови цифр до мови цитат з рецензій та відгуків тих читачів, які читали молодого автора. Перше, що впадає в око: серед значної її частини Франко вже на середину 1880-х років мав славу першого русько-українського письменника. « Талант Ваш міцний, і він ще далі буде розвиватися, – писав Франкові( 28 липня 1884 р.) український письменник з Російської імперії Іван Нечуй-Левицький, прочитавши « Захара Беркута ». – Повість читається з великою охотою і приємністю <...>. Щасти Вам Боже! Після Вас найдужчий талант Сапогівського, та шкода, що він рано помер » 53. «... Я Вас яко пісьмовця ставлю вище всіх наших пишучих як в Гал [ ичині ], так і в Україні: Ви талановитіші всіх », – признавалася в листі до Франка з середини 1880-х років( лист без дати) Олена Пчілка 54. «... Ви наша амбіція, тож ми не перестанемо над тим працювати, щоби борше чи пізнійше віддане вам було неограничене проводирство в нашій літературі », – писала Франкові 3 червня 1886 р. Наталя Кобринська 55.
Подібні речі говорили про Франка і позаочі, не лише його симпатики, але й його опоненти, а навіть вороги. « У нас нема здібнійшого, живійшого і розумнійшого робітника, як Франко », – переконував Іван Белей Олександра
377