Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 374
Частина друга. Франко та його суспільство
обрахунків) або ж до 31 тис. чол. (за офіційними даними). Але навіть після
такого збільшення вона була краплею у морі, якщо порівняти її хоча б із
185 тис. руських учнів і студентів на середину 1880-х років.
Найкращим доказом малочисельности читацького ринку був факт,
що жоден галицький автор не міг на ньому вижити з продукції свого пера.
З літератури галицької, як полюбляв казати редактор «Діла» Володимир
Барвінський, користи було «ані крихти, ані денежки» 31 . Щоб утримати
себе і свою родину, кожний автор мусив працювати на державній службі,
віддаючи їй щоденно 9–10 годин, а власним писанням – щось із решти часу.
Тому він писав доривчасто, від нагоди до нагоди, без змоги вдуматися і
вглибитися в суть свого твору. Через що в Галичині від самого початку
масових видань (середина XIX ст.) аж до Другої світової війни існувало
замкнуте коло: читацький ринок не міг породити професійного автора, а
авторові через неможливість працювати професійно було несила витворити
масового читача. Франко був єдиним успішним винятком – фаховим
літератором, який жив «із пера» 32 , і його літературну й наукову творчість
називали найкращим, що могла породити Галичина за 1880–1920 рр. 33
Однак навіть Франко не зміг утриматися за рахунок русько-українського
читацького ринку Львова і Галичини. Авторська і редакторська праця у
львівських русько-українських виданнях забезпечувала від половини до
трьох чвертей його дуже скромного місячного бюджету у 60 ґульденів [33:
356; 48: 554] – із цього можна вижити самому, але годі було задовольнити
навіть скромні потреби родини 34 . Але навіть невеликі бюджети галицьких
видань не могли б існувати без потоку грошей від українських патріотів із
Києва або з Женеви. Очікувалося, що взамін галицькі видавці, редактори
й автори переправлятимуть свою продукцію на схід, через австрійсько-
російський кордон, за яким мешкало до 80–85% усієї (потенційної) русько-
української нації. Франко сподівався, що література допоможе подолати
кордон між Галичиною й Україною [48: 267].
Проте насправді український читацький ринок у Російській імперії
був ще меншим, аніж навіть галицький. Його розмір фатально обмежували
дві обставини. По-перше, рівень неграмотности в українських губерніях
був вищим, аніж у Галичині. У 1885 р. у Київському учбовому окрузі одна
школа припадала на 2500 осіб, тоді як серед галицьких русинів ця пропорція
становила 1:1100. Не могли компенсувати брак шкіл і сільські читальні –
бо, як писав дослідник стану освіти в українських губерніях, «швидше
знайдете на дні моря голку, ніж в Росії народну читальню» 35 . Другою фа
тальною обставиною була негласна заборона українського друкованого
374