Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Seite 370
Частина друга. Франко та його суспільство
Російської імперій (див. таблицю 10). Зрозуміло, тут треба врахувати, що
після Емського указу 1876 р. україномовних видань у Російській імперії
дуже поменшало, а тому частка галичан є непомірно високою (із 20 най
продуктивніших авторів – 15). Однак варто пам’ятати, що, по-перше,
відколи Галичина перебирає на себе роль «українського П’ємонту», тут
друкуються не тільки галичани, але й – дедалі частіше – українські автори;
а по-друге, відтоді й далі Франків рейтинґ безупинно зростає (4 позиція
у 1887–1894 й незмінна перша позиція упродовж наступного десятиліття,
1895–1905 рр.).
Для встановлення питомої ваги писань Франка важливо зіставити ці дані
з читацькою рецепцією, тобто відповісти на питання «Хто читав Франка»?
Відповідь треба почати з загальної характеристики читацького ринку.
Франко дебютував у час, досить сприятливий для таких письменників,
як він: місцева читацька публіка переходила від читання чужоземних
авторів до читання національної літератури. Це видно з дослідження
смаків серед користувачів бібліотеки Осолінських – найбільшої публічної
бібліотеки у Львові: якщо у 1850-х роках найпопулярнішими був «Робінзон
Крузо» Деніела Дефо, твори Ґете і Фенімора Купера, то згодом перші
місця забирають твори польських письменників Юзефа Крашевського,
Юзефа Коженьовського, Міхала Чайковського та Генрика Сєнкевіча 9 .
Насамперед це, зрозуміло, стосувалося польських читачів, головних
користувачів бібліотеки Осолінських. Руський випадок був водночас і
схожим, і відмінним. Филип Свистун згадує, що у роки його навчання у
львівській гімназії (1855–1864) його однолітки у вільний час засиджувалися
у бібліотеці Осолінських, де читали майже самі тільки польські та німецькі
книжки – бо руські твори, що потрапляли їм до рук, не промовляли до
серця. Зміна настала щойно у 1862 р., після появи у Галичині Шевченкового
«Кобзаря». Ця книжка стала першим національним бестселером, і під її
впливом багато молоді навернулося до читання руської літератури 10 . У пе
реході до «національного» читання переконує приклад саморганізованої
учнівської бібліотеки у Дрогобицькій гімназії в останні роки Франкового
навчання (1873–1874) там: її читачі охочіше випозичали твори Тараса Шев
ченка, Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша та інших українських авторів,
аніж Шилера чи Ґете 11 .
Зрозуміло, що роль цієї тенденції не варто абсолютизувати. Для знач
ної частини освіченої публіки навіть читання «Робінзона Круза» було об
тяжливим заняттям; його читали у кращому разі як засіб на сон. А багато
хто з освіченої публіки читав ті самі книжки, що й їхня прислуга – сенсаційні
370