Розділ 15. Франко та його читачі
одружився, досяг певної життєвої стабілізації та слави першокласного літератора.
Слава, як і молодість, річ минуща. Спробуймо відповісти собі: яку пам’ ять залишив би по собі Франко, якби помер не у 1916 р., а у 1886 р.? Чи витворився б культ навколо його особи? І який вплив справила б – якщо взагалі справила би – творчість молодого Франка на дискусії про ідентичність?
Хто читав Франка?
Частково відповіді на ці питання можна дістати, якщо звернутися до статистики друкованої продукції. За підрахунками галицького бібліографа Івана Левицького, з 1801 по 1860 р.( тобто приблизно до народження Франка) місцеві русько-українські автори надрукували 1352 твори 5. Це число, відверто кажучи, не надто вражало: у середньому 22 назви на рік. Бували роки, ба навіть цілі десятиліття, коли не з’ явилося жодного твору 6. Розглядаючи здобутки русько-української літератури за перші сто років австрійського панування, Іван Франко твердив, що, зібравши всі видання – а надто коли йдеться про справді вартісні речі, а не просто задрукований папір, – неважко поскладати їх на кілька тачок і завезти до Відня як доказ існування русько-української літератури [ 41: 21 ]. Натомість найповніша Франкова бібліографія перших тринадцяти років його роботи( 1874 – 1886) подає 572 назви, у тому числі 115 художніх творів 7. І хай бібліографії Левицького бракує детальности, а з того, що друкував молодий Франко, не все можна вважати вартісним( він і сам охоче це визнавав [ 1: 19 ]), однак можна впевнено говорити, що у 1886 р. він сам-один міг презентувати свою книжкову і журнальну продукції у Відні.
Зрозуміло, більше сенсу порівнювати Франка з його сучасниками, аніж із попередниками. Момент, коли в середині 1870-х років у літературному русі галицьких русино-українців з’ явився Франко, був переломним: відтоді кількість друкованої продукції вже ніколи не падала нижче 100 назв на рік( див. таблицю 9). Від 1874 по 1886 р. було надруковано 2127 назв. Із них з іменем Франка пов’ язано 78 назв, або 6 % від загального числа 8. Беручи до уваги, що бібліографія Левицького нараховує декілька сотень авторів, можна впевнено говорити, що Франків внесок у розвиток літератури був набагато більший за середній – а направду, одним із найбільших.
Впровадження загальноукраїнського контексту небагато що міняє: за 1871 – 1886 роки молодий Франко входить у тридцятку найпродуктивніших русько-українських авторів, редакторів та видавців Австро-Угорської та
369