Частина друга. Франко та його суспільство
Гурток було розкрито завдяки доносові русофілів. У 1886 р. справа дійшла до офіційного розслідування. Серед звинувачень фігурувало знайомство з Франком – що у випадку Маковея було правдою. Вони познайомилися наприкінці 1885 р. у редакції « Зорі », куди Маковей приніс свої переклади з німецької поезії. Захопившись Франком, він ставав щораз більшим його прихильником. Тому їхня розмова мала щось від зустрічі апостола з новонаверненим християнином – принаймні налаштовувала на взаємну довіру і відкритість.
Розпочавши зі спогадів про гімназійні роки, Франко перейшов до недавніх подій. « Тепер, – каже, – покидаю вести“ Зорю”. Не хочу пити сю гірку чашу, освободжусь ». Франко мав охоту виїхати у рідне село й там працювати у спокої. На життя він думав « заробляти від ляхів » – тобто з тих гонорарів, що йому платили польські газети.
Окремо Франко говорив про галицьку русько-українську літературу. Критикував тогочасних поетів – найбільше перепало Маслякові. « Се, – казав Франко, – правдивий теперішній“ галицький поет” після крою наших народовців. От зберіт свої поезії, то можна скорше їх видати, сли [= якщо ] Масляк міг свої видати...» Маковей спитав його: « Чому то так мало ми знаєм тих сильних авторів, як Мирного, або хоча би і Вас( Франка) творів, а хиба ані трошка ». « Та що там знати?! – відповів Франко. – От живи з року на рік, та й тілько...»
Якийсь час вони обговорювали плани Маковея. Той признався, що Цеглинський( який, до речі, вчителював у гімназії, де вчився Маковей) запрошує його до праці в « Зорі ». Франко відраджував. Треба спочатку закінчити гімназію, а потім іти вчитися до університету на право – щоб насамперед подбати про професію, яка може матеріяльно забезпечити, а відтак дозволить писати.
Наприкінці Франко взявся пояснювати Маковеєві релігійну та соціяльну справу – але позаяк Маковея цікавили тільки справи літературні, то цього він у щоденник не записав. Запис розмови кінчався мораллю: « Ой Русини! Славно ратуєте своїх – ненавистю. Зимнійшої крові треба нам. А поки що, я за щирість Франка стаю чим раз більшим єго приятелем...» 4.
З кінцем 1886 р. закінчувалася перша половина Франкового життя. До його смерти у травні 1916 р. залишалося приблизно стільки ж часу, скільки вибігло від моменту його народження. Зрозуміло, що ані Франко, ані Маковей не могли цього знати. Але в розмові з Маковеєм Франко говорив так, ніби підводив підсумок цілому періодові свого життя. Що було правдою: кінчався час його неспокійної, дуже багатої на події молодости. Він щойно
368