Розділ 15. Франко та його читачі
романи з характерними назвами « Симона і Марія або котяче око », « Княжна Сирена або таємниця кардинала », « Ян Граф або сліпа невільниця з Шіразу » 12. Як скаржилася одна львівська газета у 1878 р., серед галицької публіки існувало щось на зразок сильної і непереборної відрази до читання, особливо коли йшлося про читання « поважного, повчального, свого » 13.
Франка та інших русько-українських авторів читала передусім та публіка, для якої, як для Юлії Шнайдер, « читання – се хвилина щастя і мрій і плянів на майбутнє, а не жах – горячка – омління » 14. Це була публіка, заанґажована у громадську працю, а що була вона верствою « порівняно дуже убогою, більше патріотичною, аніж грошовитою » 15, то кожен гріш, виданий на книжку чи газету, був майже актом патріотизму.
Вагу цих фактів варто особливо наголосити з уваги на романтизований образ австрійської Галичини як « національного П’ ємонту » з розбудованим публічним простором, масовими виданнями і численною читацькою публікою. Насправді читацька публіка була досить обмеженою, а тиражі видань – скромними. Уявлення про їх чисельність можна скласти з того факту, що урядова « Gazeta Lwowska » у 1876 р. виходила накладом 7000 – це вважалося надзвичайно високим показником 16. Для руськоукраїнських видань мірилом була перша масова газети « Зоря Галицька »( 1848 – 1857). Число її передплатників наприкінці першого року видання( 1500) було тим максимумом, яким вимірювалася читацька інтеліґентна публіка серед галицьких русинів у наступні чотири десятиліття( див. таблицю 11). Приблизно такий тираж( 1000 – 1500) мали урядовий руськомовний « Вісник », газета « Слово », популярні газети « Наука » і « Русская рада » Івана Наумовича, перші видання « Общества Качковского » та « Просвіти ». Бували, звісно, і більші наклади, до 5 – 6 й навіть 10 – 15 тис. Але тоді чимала частина книжок залишалася нерозпроданою, або ж її розповсюдження могло тривати довгі роки. У несприятливі роки фінансових труднощів чи просто втрати читацького інтересу наклад міг падати до мінімуму у 300 – 500 примірників 17.
На цьому тлі видавнича діяльність самого Франка мала порівняно скромний успіх: тиражі його видань поміщаються у межах мінімального показника. Книжки з « Дрібної бібліотеки », яку він видавав, розходилися в середньому по 300 примірників кожна – і то незалежно від того, чи її видано більшим( 1000) чи меншим накладом [ 48: 217, 275 ]. Статистика розпродажу « Дрібної бібліотеки » важлива з того погляду, що до кінця 1870-х років вона була єдиним Франковим виданням, яке не зазнало цензурних заборон, – тому воно досить об’ єктивно відображає розмір
371