Частина друга. Франко та його суспільство
Росії напередодні і під час погрому 1881 року, і Франко у своїх пропозиціях покликається на цю дискусію.
Якщо говорити про Франкову ориґінальність, то вона полягала передусім у його розумінні асиміляції. Під єврейською асиміляцією він розумів не « приймання хрещення та вживання свинини » – навпаки, Франко виступав за збереження релігійного закону і проти будь-яких спроб накинути християнство згори. Відповідаючи на несправедливі звинувачення др. Ліпе, він писав, що « людова партія польська й руська, якій основу хоче покласти“ Przegląd Społeczny”, не має наміру між точками своєї програми класти ані римської, ані візантійської, ані ніякої іншої правовірности, але навпаки, лишаючи релігію на боці як річ особистого переконання, наміряє підносити духа людського, допомагаючи до розвою науки та морального почуття » 76 [ Мозаїка: 326 ].
Однак Франко виступав і проти тієї формули асиміляції, що її пропонувала Гаскала 77. Найбільше, що викликало у Франка заперечення – це неминуча за таких умов солідарність засимільованих євреїв з правлячим класом даної країни та їхнє відчуження як від бідноти, так і бідноти християнських « неісторичних націй ». У випадку Галичини це посилювало, а не послаблювало єврейсько-український антагонізм, а до того ж підривали позиції русько-українського табору у протистоянні з польською адміністрацією краю. Франко пропонує свою формулу єврейської асиміляції – « це перед усього з а д а ч а г о р о ж а н с ь к о г о з р і в н я н н я н а о с н о в і р і в н и х п р а в і р і в н и х о б о в’ я з к і в », « при чому – і це треба підкреслити! – горожанином краю робить не давність оселення, не земля, не капітал, а тільки почуття солідарности з народними ідеалами та праця для їх здійснення »[ Мозаїка: 328 ].
Присутність у Франковій формулі вимоги « солідарности з народними ідеалами » розмивало саме поняття асиміляції – до такої міри, що, як писав П. Кудрявцев, Франко « асиміляцію тлумачить так, що від неї власне нічого не залишається » 78. З другого боку, цей проєкт не можна вважати аж таким утопічним: під кінець XIX – початок XX століття у Галичині існувала невелика група іудеїв, що називала руську своєю розмовною мовою 79. Тогочасні спогади твердять, що це відбувалося у тих сільських місцевостях, де існував сильний український рух 80. Очевидно, однак, що порівняно з польською і німецькою масштаби руської асиміляції галицьких євреїв були скромні. У кожному разі, свідомо чи не свідомо, Франко дуже сильно звужував можливість асиміляції – хоча й твердив, що вона « будь-що-будь у нашій єврейській політиці мусить займати перше місце » [ Мозаїка: 326 ].
358