Розділ 14. Франко та його євреї
се пролетаріят, бо хоч часто майже вмирає з голоду, та засоби для свойого існування здобуває звичайно тільки визиском чужих елементів » [ Мозаїка: 324 ]. Франко наводить чимало галицьких прикладів для ілюстрації цієї тези – у тому числі « бориславську війну » 1884 р. 74
Саме у цих тезах лежить ключ до розуміння Франкового « антисемітизму ». Соціялістичні погляди Франка спонукають його захищати слабких й упосліджених, і коли йдеться окремо про єврейську спільноту, його симпатії на боці єврейської бідноти, експлуатованої багатими євреями; але потреба захисту неєврейського бідного населення змушує його виступати проти всієї єврейської спільноти, яка, на його думку, виявляє високий рівень внутрішньої солідарности у справі експлуатації українських і польських робітників і селян.
Цю Франкову роздвоєність добре помітно, коли він описує євреїв у художньому творі. Франко умів брати « м’ який тон », коли йшлося про євреїв-бідняків, як Йойна у « Полуйці » чи старий Фавель у « Ґаві ». Але все одразу міняється, коли він торкається того, як переходить до рук євреїв селянська земля або як потерпають від єврейської експлуатації робітники у Бориславі. Тон стає холодний і навіть жорсткий – і перепадає також і єврейській бідноті 75.
Франко пропонував свою програму розв’ язку єврейського питання. Її можна поділити на програму-мінімум і програму-максимум. Мінімальні вимоги зводилися до двох пунктів. Перший пункт вимагав обмежити права євреїв на набуття землі, другий пропонував запровадити закони, що забороняли би рабинам підтримувати економічний визиск під виглядом конфесійної солідарности. У цьому пункті Франко солідаризувася з програмою, що її висунув польський ліберал Теофіль Меруновіч. Виконання цих вимог мало би вести до реального урівноправнення християнського та нехристиянського населення, а пропозиції щодо них мали би виходити від тих освічених євреїв, які змагають до такого урівноправнення.
Програма-максимум ставила далекосяжнішу мету. Вона повторювала, хоча в інших словах, два головні Носіґові пункти: 1) добровільну асиміляцію частини євреїв із місцевим населенням, 2) еміґрацію більшости їх за межі Галичини « до такого краю, де вони могли би жити й розвиватися всебічно як одностайний і самостійний народ ». Франковим власним внеском була пропозиція залишити якусь частину євреїв, котра не обрала б ані першу, ані другу можливість, у Галичині на правах « чужинців », тобто з певним обмеженням їх громадянських прав. Однак і цей пункт знову ж таки не був цілком ориґінальним: таку можливість дискутували єврейські газети в
357