Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 355

Розділ 14. Франко та його євреї оперті на племінній чистоті), він наголошував націотворчу роль культурних і суспільних чинників: спільну мову (їдиш), внутрішню самоорганізацію та наявність власної освіти, літератури і мистецтва. Якщо євреї є нацією, то логічно визнати за ними права на власну державу. «Єврейську державу – як тільки її утворення визнають за конечну потребу – буде засновано в Палестині. Цей край є батьківщиною євреїв, яку вони колись покинули, яка освячена їхньою національною традицією і відвоювання якої вони сподіваються на підставі релігійних догм; Палестина і тільки Палестина входить у програму консервативної більшости євреїв, як і в програму освічених “друзів Сіону” [сіоністів. – Я.Г.]». Тим же євреям, які не за­ хочуть виїхати до Палестини, лишається тільки одне: вступити на дорогу послідовної асиміляції і розчинитися без сліду внаслідок дії «природних сил» 71 . За статтею Носіґа послідувала програмова стаття редакції журналу та фейлетон самого Франка, які засадничо підтримали нову спробу розв’язати єврейське питання. Всі ці статті і матеріяли викликали широкий відголос як у самій Галичині, так і в польській частині Російської імперії. Більшість львівських і варшавських видань обмежилися до переказу арґументів; єдиними, хто виступили засаднично проти, були єврейські асиміляційні часописи «Israelit» та «Ojczyzna». Франко, поряд із Носіґом, став головним об’єктом критики. «Israelit» присвятив йому окрему статтю 72 , а доктор медицини Ліпе з Яс – цілу брошуру, надруковану під промовистою назвою «Symptome der antisemitische Geisteskrankheit» («Симптоми антисемітської душевної хвороби»). Вся ця полеміка, яка в окремих моментах набрала форми особистих випадів проти Франка і звинувачення в антисемітизмі, змусила його взятися за перо і спробувати викласти свої погляди на єврейське питання в окремій статті «Семітизм і антисемітизм у Галичині» (1887). Найважливіші дві точки, на яких стоїть Франко у своєму ставленні до єврейського питання, не були ориґінальними – вони відображали позицію Носіґа та редакції «Przeglądu Społecznego». Найпершою було визнання євреїв як окремої нації, «опертої на їх окремім положенні, традиції, способі життя й залежнім від усього того окремім складі духовнім, окремім погляді на світ та окремім характері». Друга точка логічно випливала з першої і полягала у визнанні євреям найповнішого автономного права щодо розвитку в тому напрямку, який вони самі визнають для себе доцільним – при одночасному визнанні таких самих прав для польської та русько-української націй. 355