Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 354
Частина друга. Франко та його суспільство
Найімовірніше, що Франко скористався вже готовим образом, прибравши
його у літературні шати. Тяжко також визначити, проти кого спрямована
Франкова сатира. Здається, Швинделес Пархенблит уособлює не всіх євреїв,
а лише певну їх групу – ту, що безжалісно обманює та визискує українських
селян; але робить він це з опорою на Талмуд, який нібито навіть дозволяє
йому грішити 69 ,– отже, його поведінка відповідає основам іудейської віри,
а тому створений Франків образ експлікується на всіх євреїв.
Дискусія
у «Przeglądzie Spo ł ecznym»
Як міг Франко поєднувати такі позірно суперечливі погляди на єврейське
питання? Часткову відповідь на це питання можна дістати з його статтей,
написаних у 1886–1887 р. для львівського журналу «Przegląd Społeczny». Тут
Франко вперше спробував звести ці погляди у якусь систему. Поштовхом
стала публічна дискусія, яку спровокував на сторінках журналу талановитий
польський публіцист єврейського походження Альфред Носіґ. У першому
річнику «Przeglądu» він надрукував статтю «Спроба розв’язати єврейське
питання». На обставинах її появи та змісті варто зупинитися детальніше з
огляду на ту значущу роль, яку вона відіграла як у реконфігурації єврейського
питання у Галичині, так і у Франковому інтелектуальному житті. Поява
цієї статті мала глибоко символічне значення: вона знаменувала поворот
частини засимільованої єврейської молоді на бік сіонізму. Носіґ був одним
із головних засновників газети «Ojczyzna» та «поступового» товариства
«Przymierze braci» (1882), які пропаґували польську асиміляцію. Однак у
середині 1880-х років, під впливом дедалі потужнішого антисемітизму, він
визнав асиміляцію безперспективною і виступив із розгорнутим викладом
сіоністської програми 70 .
Центральною тезою Носіґової статті було твердження, що «єврейське
питання <...> не може бути розв’язане, доки євреї взагалі житимуть
серед чужих держав і націй». Ця теза базувалася великою мірою на
мальтузіянській теорії та соціяльному дарвінізмі. Дотеперішній досвід
жит