Частина друга. Франко та його суспільство
Із цитованих віршів промовляє Франкова щира симпатія до жертв погромів. Однак його позиція в єврейському питанні не була однозначною. 1883 р. Франко надрукував у львівській газеті « Діло » статтю « Питання жидівське » з відверто антисемітськими тонами. Стаття була поміщена на першій сторонці як передовиця і, судячи з її змісту, претендувала на програмовий характер. Написана по свіжих слідах антиєврейських погромів в Угорщині, вона покликалася також і на недавні російські. Франка особливо хвилювала Галичина, де, вважав він, антиєврейське насильство могло набрати набагато більшого розмаху, аніж навіть у Росії. Географія поширення антисемітського руху приводила його до висновку, що цей рух набирає універсального характеру, а тому його причин не можна шукати лише в локальних обставинах. Ці причини Франко не зводив ані до расової, ані до релігійної ненависти. Вони, на його думку, були набагато глибшими, а тому чаїли небезпеку повторення антиєврейського насильства. Першопричина масових погромів бачилася Франкові в мотивах економічних, у « деморалізуючій перевазі жидівського капіталу й експлуатації » 63.
У такому соціяльному діягнозі не було нічого несподіваного: наголошування економічної основи будь-якого суспільного явища було цілком у руслі соціялістичної ідеології, поборником і пропаґандистом якої був Франко. Несподівано звучить, однак, інша головна причина, як він її подає: « жидівська зухвалість і провокація ». Франко вважав євреїв винуватцями погромів – не в тому розумінні, що вони своєю експлуатацією допроваджують до соціяльного вибуху, а в тому, що вони самі провокують погроми заради власної вигоди. Він арґументував порівнянням утрат, що їх зазнало через погроми єврейське і неєврейське населення. Єврейські втрати, на думку Франка, обмежувалися вибитими шибками, знищеною постіллю, одежою чи іншим майном( у тому, що погромники нищили не євреїв, а їхнє майно, він убачав головний доказ економічного, а не расового чи релігійного характеру антиєврейського насильства). У випадку ж християн ішлося про людські втрати: у Катеринославі під час розгону погромників військом 14 чоловік загинуло на місці, а 28 поранено, з них 6 померло пізніше від ран; під час єврейських погромів в Угорщині пролилася тільки християнська кров. Мало того, більшість погромників – переважно робітники – тратили майно і здоров’ я в арештах та ув’ язненнях, тоді коли справжні й несправжні жертви погромів дістали фінансову допомогу від уряду, міської влади та єврейських допомогових організацій( таких, як « Всесвітній союз ізраелітів »), а деякі євреї на ній навіть наживалися.
352